Пробіснувались хуртовини й тучі.
Земля — немов пустельний білий гриб.
Але чому це сніг такий скрипучий?
Що крок — по серцю б’є холодний скрип.
Стежинка в’ється, мов змія повзуча.
О люди, де ви? Збили бурі з ніг?
Тоді навіщо сам себе я мучу,
Якщо весь білий світ у білім сні?
Якщо вже вас не витягне й бульдозер
Із теплих закапелків тихих днів
Збайдужен край свій вирвати з морозів,
Щоб він зі сплячки лунко забринів
І забуйнів у юній круговерті…
А сніг скрипить. Невже це кроки смерті?
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Прощай, мій зошите
- Попередній вірш → Василь Симоненко – В житті є світоч в кожної людини
(Оцінок ще немає)