Прощай, мій зошите!
Спасибі тобі, друже,
Що ти думок моїх
Не відцуравсь,
Що ти свої клітини
Тепло мружив,
Коли над римами
Я потом обливавсь.
Ти їх сприйняв
Без жодної огуди,
Єдиний мій читач
І шанувальник мій.
Чи сприймуть їх колись
І прочитають люди —
Побачимо.
Прощай, товариш мій.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Сам собі підспівувать не стану
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Пробіснувались хуртовини й тучі
(Оцінок ще немає)