Прости мені, земле, дурість мою.
Прости, коли щось не вмію.
Я дурість ледачу працею вб’ю,
Під зливою дум змужнію.
Літа не чекають. Мій шлях нелегкий,
Спішу все пізнать і збагнути.
Прости мені, земле, коли не такий,
Як треба синам твоїм бути.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – І чудно і дивно якось
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Лист до всесвітнього обивателя
(Оцінок ще немає)