Василь Симоненко – Прирученим патріотам: Вірш

Обмивши губи в нарзані чи в каві,
Дожовуючи свіжий бутерброд,
Ви стаєте великі й величаві
І любите Вітчизну і народ.

Ви чуєте народні віщі думи,
Його тревоги берете в серця,
Коли потієте у черзі за костюмом,
Затиснувши в долоні гаманця.

Ні, ви не блазні, ви не лицеміри —
Нікчемного презирства не убить,
І свій народ ви любите без міри,
Коли у міру вигідно любить.

За плату ви закохані в ідею
І зморшки морщите на ситому чолі…
Кому ж ви служите, приручені Антеї,
Відірвані від матері-землі?

Хто ваш народ? Яка у нього доля?
Куди його коріння проросло?
Чиї могили стогнуть серед поля,
Забрівши здичавіло у село?

Хоч раз почуйте, грамотні руїни,
Нікчемні слуги чорного добра,
Як обіпершись вітрові на спину,
Кричить Тарасова гора:
— Нема на світі України,
Немає другого Дніпра!..

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Симоненко – Прирученим патріотам":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Симоненко – Прирученим патріотам: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.