Ніч безсонна,
довга й монотонна,
ще й тягуча, ніби тишина.
Місяць сів,
мов кіт, на підвіконня:
темряву, як мишу, умина.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Мій родовід
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Всі «образи» й «кривди» до одної
(Оцінок ще немає)