Ридає ранок на холоднім бруку,
І зойки переляканих гудків
Таять в собі незрозумілу муку.
І тисячі стривожених підків
Привично крешуть об камінні плити
Попід німими зводами домів.
І місто, холодом і втомою залите,
Ліниво корчиться у електричнім сні,
І вже його не в силах розбудити
Досвітні ті безпомічні вогні…
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Ночі крадуться нахмурені
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Хміль на дубі
(Оцінок ще немає)