…Слабке створіння! Помилка природи!
Тебе притисли твої власні болі,
а плачеш ти від імені народу.
Народ в гаразді. На рахманнім полі
вирощує він буряки цукрові,
розводить вівці, коні і корови,
гуляє весілля, стрункі тополі
саджає на могилах. І байдуже
йому до тебе чи до тих Ікарів,
за котрими самотня мати тужить.
І ти заглибся в працю. Всі примари
самотності від тебе розбіжаться.
Народ в гаразді. А гаразд — від праці.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Що правда, то правда
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Чорна зрада
(Оцінок ще немає)