Страшно! Мені минуло
лиш вісімнадцять літ,
де ж та юнацька сила,
мрій молодий політ?
Так, як на землю сіру
пада пожовклий лист,
падає в себе віра,
в долю свою і хист.
Ночі ясні тривожні
рани ятрять мені,
серце моє порожнє —
висохли в нім пісні.
Ні, не купить за гроші
щастя, немов вина.
Юність моя хороша,
де ж ти, моя весна?
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Не лицемірити, не чванитись пихато
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Буду тебе ждати там, де вишня біла
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)