“…жінки — матері нашого народу…”
О. Довженко
Коли малим ти вперше став на ноги –
Яка ж то радість матері була!
Від тихої колиски до порога
Вона тебе за руку провела.
Вона прибігла стомлена з роботи,
І, може, сон їй очі замикав,
А дома — новий клопіт і турботи,
І довга низка непочатих справ.
І ти не знав, що терпли в неї руки,
Коли вона сідала до стола
І, затаївши біль в душі і муку,
Із батьком річ проникливу вела.
Вона писала: “Добре нам живеться,
Ти ж про одне, про перемогу дбай.
Уже синок наш бігає й сміється…
Скоріше окупантів добивай…”
Вона усе тоді робити вміла,
Вона усе тоді робить могла,
Вона усім нам щедро уділила
І ласки, і сердечного тепла.
Їй не шкодуй синівської любові,
Її мозолі й зморшки — все шануй,
Вклонися їй, скажи привітне слово
І руки працьовиті поцілуй.
Навчись її всім серцем поважати
І берегти від злоби і наруг:
Невтомна жінка — трудівниця, мати,
Вона твій перший і надійний друг.
Їй по плечу, здається, світ підняти,
Їй справи по плечу — великі і малі,
Бо це ж вона, вона народу мати,
А значить —
Мати правди на землі.
