Голодний Вовк, що лиш розбій творив,
Якось вночі Вівчарці говорив:
— Нема за мною й крапельки вини.
Я зовсім вже не той, що був допіру,
Я з вівцями давно бажаю миру,
Аби лишень погодились вони.
Отож прошу — пусти мене в кошару,
Бо з ними я сьогодні віч-на-віч
Бажаю повести правдиву річ…
Вівчарка, хитрість бачачи наскрізь,
Сказала Вовку: — Ти в кошару лізь,
Але як хочеш говорити любо,
Залиш надворі пазурі і зуби.
— Говориш ти зовсім не до ладу!
А як же без зубів я правду доведу? —
Промовив кисло Вовк
Й пішов кричать по світу,
Що Вівці з ним не хочуть в мирі жити.
