Я іду від поїзда додому —
все покрите снігом навкруги —
та й під снігом пізнаю знайому
рідну землю, запашні луги.
Хоч тепер по них вітри гуляють,
хоч не чути співу солов’я,
та вони весняні думи навівають,
і, немов струна, бринить душа моя.
Ці стежки не раз ночами зміряні,
ці поля оббігані не раз,
і любові роки перевірені
назавжди з’єднали і зріднили нас.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Повертався пізно з косовиці
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Я морочусь другий день над римами
(Оцінок ще немає)