Я юності не знав. Нудотно і похмуро
Пройшли мої, можливо, кращі дні
У тісноті і сутінках конури
З думками власними наоднині.
Я не шукав хвилинної утіхи,
Бо соромітними здавалися мені
Вульгарні танці і розмови тихі,
П’янке тепло дівочої руки
І губи, скорчені від сміху.
І все було у мене навпаки:
Коли гриміли духові оркестри
І шарпали підлогу каблуки,
У мене в роздумах проходили семестри.
Були зі мною сум і самота
Та ще нудьга й докука, ніби сестри.
Тепер смішні — дитяча прямота,
І аскетизм, і холодність уявні,
Бо сонне серце сполох калата.
І та моя відчуженість недавня
Мене залишила — і я бажаю жить,
Відкрить на вікнах посірілі ставні,
З людьми сміятись, плакать і любить.
