Василь Труш-Коваль – Блакитний пейзаж: Вірш

Де хмара пролляла блакитну акварель,
криничка сріблиться. Пішла рости щириця.
Всміхається в траві ромашка білолиця.
На повний виднокруг підноситься орел.
І янгол радости благословляє їх —
простерті на ліси і на Чернігів крила…
І голос гайовий, і заболотний сміх —
усе, усе за те, щоб нива золотіла.
І серце тішиться, й розходиться брова.
Походжує в садку тютюнник гордовитий:
пора б пасинкувать… й долонею, як діти,
квітчасті голови до серця пригріва.
Шумить зелений дуб – умитий, просвітлілий.
І сокір голубий ще й не притих від сліз.
І світиться крізь них і крізь далекий ліс
малюнок Києва – блакитно-білий, білий.