«… і пам’ять ніжних на землі».
В. Блакитний
На щастя сакви приторочені,
на славу вигнуті луки —
це нас на сідла позолочені
колись підносили віки.
І бистрі коні, сріблом ковані,
і повні стріл сагайдаки…
Це ми – комонні і шиковані
у Святославові полки.
І килими, й зелене клечання,
і через сідла – красна дань:
і полонена Половеччина,
і золота Тмутаракань…
…Бредем в колошах десь по Ніжині.
Боїмся вітру і води —
і не комонні, і заніжені,
і без оружної ходи.
По нас ні дзвону, ні віхолиці,
і не співає турів ріг.
Ми розбрелися по околиці —
полки, що збилися з доріг.
