Зміст
Юпітер скликає раду богів, на якій марно намагається помирити Юнону з Венерою і тому воліє за краще віддати події на волю долі. Рутули знову нападають на троянців. Вступивши в союз з етруським воєначальником Тархоном, Еней повертається на тридцяти кораблях з численними військами союзників. Рутули чинять йому жорстокий опір. Асканій робить вилазку і з’єднується з військами свого батька. Турбуючись долею Турна, Юнона відводить його з битви в місто Ардею. Тим часом у бій вступає Мезенцій і чинить великі спустошення в лавах троянців та етрусків. Кінець кінцем Еней убиває його та його сина Лавса, і перемога залишається за троянцями.
1] На всемогутнім Олімпі відкрились тим часом покої,
2] Й батько богів і людей туди раду скликає до дому,
3] Зорями світлого; звідти він бачить, згори, усі землі,
4] Й табір дарданський, і люд весь латинський. Усі посідали
5] В залі з дверима двокрилими, й мовив тоді сам Юпітер:
6] “Жителі неба могутні, чому це ви рішення ваші
7] Знову змінили і так сперечаєтесь люто й завзято?
8] Заборонив я війною іти на Італію тевкрам.
9] Хто проти цього перечити сміє? І що за перестрах
10] Тих або тих воювать спонукає й за зброю хапатись?
11] Прийде — не кличте — для воєн ще слушна пора, коли дикий
12] Той Карфаген загибель велику на римські твердині
13] Впустить крізь Альпи відкриті. Тоді буде час розбудити
11-13. Мається на увазі похід Ганнібала через Альпи під час Другої-Пунічної війни.
14] Вашу ненависть, і напади наглі дозволені будуть.
15] Нині ж облиште і радо союз укладіть між собою”.
16] Стисло так мовив Юпітер; а в відповідь зовсім не стисло
17] Золотокоса Венера:
18] “Батечку, владо над всіми людьми і речами одвічна!
19] Де-бо ще інша є сила, де ласки нам можна благати?
20] Бачиш рутулів нахабство й як Турн гордовито гасає
21] Кіньми між ними, весь повен пихи, бо Марс його щастю
22] В битві сприяє? А тевкрам і замкнені мури не можуть
23] Захисту дати; вже точиться бій і за брамами в мурах
24] Та між валами; вже повіддю крові рови заливає.
25] Ще про це лихо Еней, віддалившись, не знає. Невже ти
26] їх від облоги не звільниш? Знов ворог загрожує мурам
27] Трої, що родиться вдруге, і військо те ж саме; з етольських
25. Еней у цей час перебував у царя Евандра.
27. …Трої, що родиться вдруге…— укріплений табір троянців.
28] Арпів Тідід уже знову на тевкрів рушає. І далі,
29] Я так гадаю, чекають на мене і тут мої рани,
30] Знов мені, доні твоїй, доведеться із смертним боротись.
30. …знов… доведеться із смертним боротись.— Венера побоюється вдруге дістати в бою рану від Діомеда, який поранив її під Троєю.
31] Як без твоєї волі і згоди у край Італійський
32] Тевкри прийшли, хай спокутують тяжко провину. Відмов їм
33] В помочі. Та, як слухняні вони віщуванням численним,
34] Що їм богове і мани давали, то хто тепер може
35] Волю твою відмінять та іншу судьбу встановляти?
36] Що мені згадувать спалений флот з узбереж еріцінських,
37] Згадувать про владаря буревіїв, про вітри шалені
38] Із Еолії або про Іріду, на хмарах прибулу?
39] Вже підняла навіть манів вона — лиш одна та ділянка
40] Світу була недоторкана ще,— й Аллекто, на світ цей
41] Впущена раптом, по всіх італійських містах шаленіє.
42] Я не про владу тепер побиваюсь; колись і цього я
42. …не про владу…— нащадків Енея.
43] Теж сподівалась, як доля сприяла, та той, кому зволиш,
44] Хай переможе. Як краю нема вже, який присудила б
45] Тевкрам дружина твоя невблаганна, молю тебе, батьку,
46] Димом від згарища Трої, нехай буде вільно принаймні
47] Цілим Асканія вирвать з облоги, хай внук заціліє.
48] Хай уже кидає доля Енеєм по хвилях незнаних,
49] Хай собі їде тим шляхом, який простелила фортуна.
50] Тільки б того врятувати могла я і вирвати з січі.
51] І в Аматунті я маю оселю, і в Пафі високім,
52] І на Кітері, й в Ідалії також; хай там він без слави,
50. Тільки б того…— тобто Асканія.
51-52. У всіх цих містах процвітав культ Венери і були в честь її храми.
53] Зброю зложивши, свій вік коротає. Нехай уже буде,
54] Щоб у Авзонії владарем став Карфаген премогутній:
55] Тірським містам вже тоді перепони не буде. Й що з того,
56] Що врятувались від лиха війни, із вогнів арголійських
57] Вирвались, що побували в таких небезпеках великих
58] На суходолах безкраїх і в морі, як тевкри шукають
59] Лацію й мурів нового Пергама? Не краще було б їм
60] В згарищах по батьківщини останках осісти, на місці,
61] Де була Троя? Верни Сімоент їм і Ксант, дай сердешним
62] Тевкрам, благаю, дай знов пережить Іліона падіння”.
63] В шалі тяжкому цариця Юнона тоді: “Чом неволиш
64] Спокій мовчання порушити й біль розкривати притихлий?
65] Хто із людей чи з богів примусив самого Енея
66] Ворогувати з Латином-царем і війну починати?
67] Кажеш, що долею гнаний він до Італії їхав,—
68] Шалом Кассандри скоріше,— та хай уже й так. А чи ми ж то
69] Табір веліли лишать йому й вітру життя довіряти?
70] Хлопчику провід війни віддавать і твердиню в опіку?
68. Тобто за пророкуванням безумної Кассандри.
70. Хлопчику…— тобто Асканію.
71] Дружби в тірренців шукати, народи підбурювать тихі?
72] Хтось із богів цю оману на нього навіяв чи наша
73] Сила жорстока? Й при чім тут Юнона й Іріда із хмари?
74] Зле, коли палять вогнем італійці відновлену Трою,
75] Або країну обстоює прадідну Турн, у якого
76] Дід був Пілумн, а богиня Венілія — мати. А те як
77] Звати, що тевкри латинян пожежею чорною нищать
78] І завойовують землі чужії і здобичу тягнуть?
79] Як те назвать, коли силою тестів собі й наречених
79. …наречених…— натяк на Лавінію, наречену Турна.
80] З лона сім’ї виривають чи руки за миром підносять,
81] А до човнів своїх зброю ладнають? З рук грецьких Енея
82] Вирвати можеш, підставивши тінь і туман замість нього;
83] Судна на стільки ж німф замінити; а нам-то й не вільно
84] Поміч маленьку рутулам подати? “Енея нема там,—
85] Кажеш,— нічого не знає”; хай далі не буде й не знає.
86] Пафос є в тебе, й Кітера висока, й Ідаліон, чом же
87] Місто займаєш, війною вагітне, й народ твердосердий?
88] Чи повалити ми прагнем ослаблене царство фрігійське?
89] Ми? А не той, що кинув нещасних троянців ахеям?
90] Що за причина Європу і Азію збройно зіткнула
91] І для грабунку союз розірвала? Чи, може, дарданський
92] Той чужоложник і Спарту здобув під моїм керуванням?
91-92. Дарданський чужоложник — Паріс, який викрав Єлену.
93] Я їм і зброю давала, й сприяла війні з Купідоном?
94] Треба тоді за своїх було дбати, тепер уже пізно
95] Жалі неслушні виводить і сварку зчиняти даремну”.
96] Так говорила Юнона й ту мову богове небесні
97] Різно сприймали і різно на це відзивались. Як перший
98] Подув легенький по лісі війне, то стримано й глухо
99] Ліс зашумить, морякам недалеку віщуючи бурю.
100] Батько тоді всемогутній, що владу тримає верховну,
101] Мову почав (а як він заговорить, то мовкнуть всевишні
102] Божі оселі, земля вся тремтить, замовкає високе
103] Небо, стихають зефіри і море вигладжує плесо):
104] “Слухайте пильно й слова мої ці собі добре затямте.
105] Отже, тому, що авзонців і тевкрів в союз не злучити
106] Й вашій незгоді не видно кінця, хай вже так і лишиться,
107] Доля у кого сьогодні яка і які сподівання;
108] І чи то буде рутул чи троянець — однаково буде.
109] Чи то в облозі є табір, бо доля щастить італійцям,
110] Чи ошукались троянці, оракулів зле зрозуміли.
111] Не без вини і рутули: жне кожен хай те, що посіяв,
112] Лихо чи щастя, Юпітер для всіх є царем справедливим.
113] Доля хай вирішить”. Клявся рікою стігійського брата,
114] Глибом клекочучих смол та берегом чорної прірви;
115] Клятвою цею примусив він цілий Олімп затремтіти.
116] Так закінчилась нарада. Юпітер встає з золотого
117] Трону, боги оточили його й провели до порогу.
118] Саме в той час уже наступ на брами вчиняють рутули,
119] Стелять у січі героїв, вогнями обкидують мури.
120] А енеадів громада в облозі сидить за валами;
121] Виходу звідси надіятись годі. На баштах високих
122] Марно стоять безталанні, рідким їх вінцем обсадили.
123] Асій Імбрасід між них з Гікетаона сином Тіметом,
124] Два Ассараки і Тімбріс старий тут із Кастором в першій
125] Лаві; за ними обидва сини Сарпедона з верхів’їв
126] Лікії, Клар і Темон з ним. Всі сили зібравши, великий
127] Камінь волочить, уламок од скелі, Акмон, що із Лірни,
128] Постаттю Клітія-батька не менший і брата Мнестея.
129] Б’ються списами одні, а камінням відбитися інші
130] Пробують; в рух смолоскипи пускають, натягують луки.
131] А поміж них посередині саме стоїть і дарданський
132] Хлопець у власній особі, Венери законна турбота.
133] Він благородне обличчя своє відслонив і ясніє,
134] Як самоцвіт, що червоним обведений золотом, сяє
135] На голові чи на шиї в оздобі; як кістка слонова,
136] Вправлена в бук по-мистецьки або в теребінт оріційський.
136. …теребінт оріційський.— Див. “Орік” у Словнику власних імен.
137] Кільцями пишно розсипались кучері в нього по шиї,
138] Білі, мов те молоко, і стрічка із золота ткана
139] Стримує їх. Так на тебе дивились народи, великий
140] Духом Ісмаре, як рани ти сіяв, отруював стріли;
141] Ти з благородного дому меонського; орють там люди
142] Землі багаті, що золотом річка Пактол орошає.
143] Був і Мнестей там, що Турна учора із мурів твердині
144] Вигнав, і слава його за той подвиг лунає до неба.
145] Був там і Капій, що назву від нього взяв город кампанський.
146] В немилосердній війні вони між собою боролись.
147] В північ глибоку Еней в тому часі вже їхав по хвилях.
148] Бо, від Евандра у табір етруський ввійшовши, звернувся
149] Він до царя і йому називає ім’я своє й рід свій,
150] Каже, чого він прийшов, що з собою приніс, скільки війська
151] Звабив до себе Мезенцій, яка в того Турна жорстока
152] Вдача, як вірити щастю людському ніколи не можна,
153] І додає ще до того прохання. З ним Тархон негайно
154] Сили єднає свої і вступає в союз. Від зароку
155] Вільне, з наказу богів тоді плем’я лідійське, чужому
156] Дане вождеві, на судна сідає. Очолює флот весь
157] Перше Енея судно, в нього леви фрігійські на носі,
158] Зверху в них їда, тевкрам-вигнанцям гора наймиліша.
159] Тут же сидить і великий Еней і в серці своєму
160] Ходи всілякі війни розважає; Паллант, по лівиці
161] Сидячи, то про зірки і дороги у темряві ночі,
162] То про пригоди на суші й на морі розпитує в нього.
163] Гей, Гелікон відчиняйте, богині, заспівуйте пісню!
164] Сила яка-бо з Енеєм із туського краю надходить
165] В збройних рядах кораблів, що пливуть по широкому морю!
166] Перший Массік, що на мідному “Тігрі” прорізує хвилі;
166. “Тігр” — назва корабля від річки Тігр.
167] Тисяча хлопців у нього, які залишили клузійські
168] Мури і місто косанське, їх зброя — це стріли, й на плечах
169] Сагайдаки у них легкі та луки, що смерть розсівають.
170] Тут і суворий Абант,— загін його в зброї ясніє,
171] Сяє корма корабля й золотим Аполлоном іскриться.
171. …золотим Аполлоном іскриться.— У Абанта був покровителем Аполлон.
172] А Популонія мати шість сотень дала із юнацтва,
173] В війнах бувалого; триста до них долучила ще Ільва,
174] Острів, славетний металом халібів, якого там безліч,
174. ..славетний металом халібів…— залізом.
175] Третій — Азілас, товмач між богами й людьми, для якого
176] И жили звірячі, і зорі небесні, і мова пташина,
177] Й віщі вогні небесного грому однаково служать,
178] Тисяча йде з ним в густій, наїженій списами лаві.
179] Їм посилає накази алфейська із роду, та в Туськім
179. …алфейська із роду…— Місто Піза в Італії побудоване було колоністами над річкою Алфей у Пелопоннесі, звідси — алфейська.
180] Краї збудована Піза. За ними йде Астур удатний;
181] Сила його у коні полягає і в зброї, що сяє
182] Так розмаїто. Дали йому триста таких, що готові
183] Йти за ним завжди; ці родом з Церети, ті з піль Мініона,
184] З Піргів старих і з Гравісків, де пошесті завжди лютують.
185] Годі минути тебе, лігурійський вождю, у бою ти
186] Найхоробріший, ти лебедя сину Купавон, приходиш
187] З військом малим ти, а лебедя пера шолом твій вкрашають.
187. Шолом Купавона прикрашали лебедині пера в пам’ять про батька Кікна, що обернувся в лебедя, коли оплакував загибель свого друга Фаетона.
188] (Скарга на тебе, Амуре, і знак це, хто був його батько).
189] Бо повідають, що з жалю за любим своїм Фаетоном
190] Кікн, під віттям тополь, у тіні тих сестер, свою пісню
190. …у тіні… сестер…— Сестри Фаетона геліади були перетворені в тополі, які оплакували його смерть янтарними сльозами.
191] Журну співав, так гамуючи тугу свою, і тим сиву
192] Старість на себе стягнув, м’яким прикриваючись пір’ям.
193] Землю лишив він і співом своїм до зірок досягає.
194] Син його й сина ровесники з флотом пливуть, підганяють
195] Веслами далі “Кентавра” великого; той над водою
195. “Кентавр” — назва корабля з зображенням кентавра, що в руках тримав величезну скелю.
196] Високо йде, мов скала величезна, й загрожує хвилям,
197] Довгим скородячи кілем морську неозору пучину.
198] Там же і Окн із рідних країв свої вивів загони,—
199] Манто-віщунки то син від бога етруської річки.
200] Він тобі, Мантує, й мури, й ім’я дав, від матері взяте,
201] Мантує, предками горда, та рід їх не всіх був однакий.
202] Троє племен тут, і в кожного племені предків чотири,
203] Мантуя — всім голова, а сила їх вийшла з етрусків.
204] З міста цього їх п’ятсот Мезенцій на себе стягає.
205] “Мінцій” привіз їх на море вороже на сосні, в зелену
201-203. У Мантуанській окрузі (батьківщина Вергілія) було дванадцять племен, що належали до трьох основних народів: галлів, етрусків і умбрів. Переважали етруски.
205. Корабель “Мінцій” названий від однойменної річки (текла вона через рідне село Вергілія). Саму річку поет називає сином Бенака, тому що витікає вона з Бенак-ського озера (нині Лаго ді Гарда).
206] Тирсу одягнений батьком Бенаком. Авлест із розгоном
207] їде і сотнею весел по хвилях завзято вдаряє,
208] Аж в мармурове запінилось плесо. Везе його морем
209] Велет жахливий “Трітон” і мушлею сині лякає
209. “Трітон” — корабель із статуєю Трітона.
210] Хвилі. У нього згори — людське аж до пояса тіло
211] Із кострубатим чолом, а від пояса схожий на рибу.
212] Спінена хвиля шумить попід груди того напівзвіра.
213] Скільки добірних героїв ішли на підмогу до Трої
214] Й на тридцяти кораблях лан солоний скородили міддю!
215] День уже небо покинув, на повозі варти нічної
216] Феба ласкава середину неба тоді проїздила.
217] Батько Еней — бо для тіла журба не дає відпочинку —
218] І при кермі сам сидить, і вітрилами вправно керує.
219] Аж в половині дороги його зустрічає громада
220] Подруг його — це німфи були, що їм мати Кібела
221] Німфами стати із суден, богинями моря, звеліла.
222] З ним ізрівнявшися, різали хвилі вони, а було їх
223] Стільки, як мідних раніше при березі суден стояло.
224] Здалеку всі упізнали царя й хороводом вітають.
225] Кімодокея між них, над усіх красномовніша, плине
226] Поруч, правицею спершись на край корабля, аж над воду
227] Плечі знялися, а лівою тихо по хвилях веслує.
228] Й так промовляє до нього, а він же нічого й не відав:
229] “Божий потомку Енею, не спиш ти? Не спи і вітрилам
230] Линви спускай. Ми є сосни з верхів’їв священної Іди;
231] Німфами моря тепер і флотом для тебе ми стали.
232] Як віроломний рутулець хотів нас, розбивши залізом,
233] З димом пустити, тоді проти волі ми прив’язь зірвали
234] І за тобою шугаєм по морю. Та, зглянувшись, мати
234. Мати — богиня Кібела.
235] Вигляд оцей нам дала і звеліла богинями бути
236] Й жити під хвилями. Син твій Асканій обложений в шанцях,
237] Замкнений в мурах, навколо ж запалені Марсом латини
238] Стрілами сиплють на нього. На місці належному станув
239] Вершник з Аркадії, разом із ним і хоробрі етруски.
240] Намір є в Турна твердий — їм кіннотою шлях перетяти,
241] Щоб не з’єдналися з табором. Встань, і як блисне Аврора,
242] Клич до зброї загони і першим бери непоборний
243] Щит, що, оздобивши золотом, дав тобі сам Огневладний.
243. Огневладний — Вулкан.
244] Завтрашній день, коли віриш, що мовлю я це не на вітер,
245] Гори побачать рутулів, в різні безпощадній убитих”.
246] Мовила так і, прощаючись, рухом своєї правиці
247] Вміло штовхнула судно, і воно полетіло по хвилях
248] Швидше за спис і бистріш од стріли, що рівняється з вітром.
249] Інші помчали за ним. Остовпів з того дива троянець
250] Анхісіад, але моці йому додало це пророцтво
251] І, подивившись на небо, він коротко так помолився:
252] “Мати Ідайська богів, милосердна, ти маєш в опіці
253] Діндім, твердині із баштами й левів, запряжених в парі.
254] Провідником моїм будь і швидше справди віщування
255] І до фрігійців, богине, прийди у щасливу годину”.
256] Так він сказав. А день, обернувшись тим часом довкола,
257] В повному світлі надходив і ніч одігнав уже з неба.
258] Спершу він друзям звелів, щоб кожен ставав під свій прапор,
259] Пильно оглянувши зброю свою й був до бою готовий.
260] Сам же він тевкрів уже і цілий свій табір оглянув,
261] Ставши вгорі на кормі. Як в лівиці підняв він блискучий
262] Щит свій, то оклик дарданців до неба із мурів полинув.
263] Гнів розбудила надія нова, й почали всі стріляти.
264] Так журавлі з-над Стрімону ознаки дають, як під чорні
265] Хмари в повітрі пливуть серед шуму й, від злих буревіїв
266] Втікши південних, щасливо курличуть. Та дивним здавалось
267] Все те й цареві рутулів, також і вождям авзонійським,
268] Поки човнів не уздріли, скерованих до узбережжя,
269] І широчині морської, всієї укритої флотом.
270] На голові його сяє шолом, і гребінь промінням
271] Грає; поверхня щита, вся із золота, сипле вогнями.
272] Так, як прозорої ночі комети криваві жахливим
273] Пурпуром блиснуть чи Сіріус сяйвом ясним запалає,
274] Той, що засуху несе і пошесті людям нещасним,
275] Зійде — і світлом зловісним все небо у смуток огорне.
276] Турн, проте, наміру свого, відважний, ніяк не покинув —
277] Берег зайняти раніш і від суші прибулих прогнати.
278] Тих він запалює словом, а тих іще й лає до того ж:
279] “Маєте те, чого так ви бажали — рукопаш трощити;
280] Щастя воєнне в руках у героїв. Хай кожен згадає
281] Жінку свою і домівку; великих ви діл доконайте,
282] Батьківську славу піддержте. Самі ж ми до хвиль підбіжімо,
283] Поки ще роблять вони на березі перші непевні
284] Кроки. Відважним і щастя сприяє”.
285] Так промовляє і важить у серці, кого в бойовище
286] Він поведе, скільки лишить, щоб мури в облозі держали.
287] Але тим часом Еней вже висаджує військо союзне
288] З суден високих містками. Ті стежать, як слабшає хвиля
289] І відпливає прибій, ті стрибають, де мілко, а дехто
290] Сходить по веслах. А Тархон, оглянувши берег, де скелі
291] Не височать з-під води й не шумлять, розбиваючись, хвилі,
292] Де з наростанням прибою весь берег вода заливає,
293] Саме туди кораблі повертає й супутників просить:
294] “Отже, добірна громадо, на весла дебелі наляжте,
295] Судна спрямуйте свої, щоб землю ворожу дзьобами
296] Рили вони, нехай кілі самі собі ложа промостять.
297] Я не боюсь, що при тім висіданні розбитися можуть
298] Судна, коли б лиш ступив я на землю ногою”. Так мовив
299] Тархон, а друзі натисли на весла, і судна по морі
300] Спіненім гнали на берег латинський, аж дзьоби зарились
301] В землю, і кілі самі собі ложа без шкоди проклали.
302] Твій не осів лише, Тархоне, човен, застряв на мілизні
303] І, як на рифі стрімкому повис, то ще довго хитався
304] Там то на цей, то на той бік, затримував хвилі, аж, врешті,
305] Переломився й залогу свою на глибіні розсипав.
306] Перешкоджають їм балки пливучі і зламані весла
307] Вийти на берег, а хвиля, відбившись, на море їх тягне.
308] Турн з свого боку також без діла там часу не гає,
309] А пориває у запалі цілий загін за собою,
310] І проти тевкрів веде, і на березі їх розставляє.
311] Сурми заграли, і перший Еней на селянські ватаги
312] Напад вчинив і латинян розбив,— це був добрий початок,—
313] Вбивши Терона, що був найсильніший з мужів, що Енея
314] Сам зачепив,— йому бік через панцир, плетений з міді,
315] І через туніку, золотом ткану, мечем прорубавши.
316] Потім Ліханта убив, що у мертвої матері з лона
317] Витягти встигли й тобі, о Фебе ясний, присвятили.
317. Дитину, яка народилася завдяки так званому кесаревому розтину, віддавали під опіку Аполлонові — опікунові медицини.
318] Та чи багато йому помогло, що іще немовлятком
319] Він врятувався від вбивчої сталі? А далі на той світ
320] Ціса запеклого ще і Гіанта ставного послав він,
321] Тих, що у битві дубинами лави стелили,— не стали
322] В поміч їм ні Геркулесова зброя, ні руки їх сильні,
323] Ані Меламп, їхній батько, що другом Алкіда був, поки
324] Біди терпів на землі він. А Фаросу, що нерозумні
325] Кидав погрози, він, списом махнувши, заткнув його горло.
326] Й ти, жалюгідний Кідоне, забув би свої повсякчасні
327] Любощі з хлопцями й тут би упав від правиці дарданця,
328] Замість нової від Клітія втіхи, в якого лиш перший
329] Вус засівався, якби не з’явилася в пору для тебе
330] Дружна громада братів, що від Форка усі народились.
331] Кинули сім гостролезих списів, від щита ж і шолома,
332] Не заподіявши шкоди, відбилась їх тут же частина;
333] Інші ж мали його проколоти, а мати Венера
334] їх відвернула. Тоді обернувся Еней до Ахата,
335] Вірного друга: “Дай же списи, із них жоден даремно
336] Не полетить з моїх рук на рутулів; списи ті встрявали
337] В грецькі тіла на полях іліонських”. Вхопив величезний
338] Спис він і кинув, а той у розгоні пробив і спижевий
339] Щит у Меона, і панцир роздер йому, й груди. До нього
340] Брат Алканор підступає й хапає правицею брата,
341] Щоб не упав. Але спис надлетів, і пройняв йому рам’я,
342] Й далі кривавий летить, а правиця на м’язах повисла.
343] Вирвав тоді Нумітор того списа із братнього тіла
344] І на Енея ним кинув; та вцілить йому не вдалося —
345] Вп явсь у стегно він Ахата великого. Тут же, своєю
346] Юною силою гордий, Клаус із Кур надбігає,
347] Здалека вдарив гартованим списом Дріопа, й відразу
348] У підборіддя загнавши, відняв йому й мову, і душу,
349] Горло пройнявши. Чолом той ударив об землю, і з рота
350] Ринула цівкою кров. Та з далекого краю Борея
351] Трьох фракійців і ще трьох, що батько Ідант надіслав їх
352] І батьківщина ісмарська, в пригодах убив розмаїтих.
353] Тут же до них і Галес надбігає, й загони аврунків,
354] Вершник славетний Мессап, нащадок Нептунів. Ті й другі
355] Хочуть відбитись — на самім порозі Авзонії б’ються.
356] Як у великих просторах небесних ворожі вітри десь
357] Бій розпочнуть, а завзяття і сили в них рівні — не тільки
358] Бій поміж ними самими іде, але й хмари, і море
359] Не відступають і довго не знать, хто здолає, й всі сили
360] Встали в напрузі,— так само зчепились троянські й латинські
361] Лави, зімкнувшись, нога при нозі і при воїні воїн.
362] В іншому місці, однак, де потік на всі боки розкидав
363] Скелі розламані, ще й чагарі, що із берега вирвав,
364] Скоро побачив Паллант, що аркадські загони незвичні
365] Пішим боротися строєм і тил показали латинам,
366] Коні ж покинуть їх змусила дуже нерівна місцевість.
367] Тільки одно в цій біді залишилось — він будить завзяття,
368] То їх благає, то лає терпкими словами: “Куди ви,
369] Друзі, тікаєте? Я задля подвигів ваших благаю,
370] Задля Евандра-вождя і пам’яті воєн звитяжних,
371] Задля моїх сподівань дорівнятися батьківській славі —
372] Не довіряйтесь ногам. Лиш залізом крізь лави ворожі
373] Путь проб’ємо. Туди, де мужі натискають найдужче,
374] Вас і Палланта-вождя закликає вітчизна прадавня.
375] Тут не воюють із нами боги, лише тисне нас смертний
376] Ворог; у нас стільки само і рук, як у них, і відваги.
377] Засувом нас величезним морська зачинила пучина,
378] Й сушею ніяк тікать,— чи шукати нам моря і Трої?”
379] Мовивши це, у ворожі він кинувсь ряди найгустіші.
380] Перший дорогу йому заступив злою долею гнаний
381] Лаг, що тягнув саме камінь важкий, а Паллант замахнувшись
382] Влучив, де ребра хребет на дві сторони ділить, і вирвав
383] Списа назад, що застряг у костях його. Та не спромігся
384] Вбити зненацька його і Гісбон, хоч і мав цю надію:
385] Щойно з розлюченим серцем і, всяку забувши обачність,
386] Вирвавсь вперед він, не зваживши злої загибелі друга,
387] Зразу ж Паллант затопив йому меч свій у груди набряклі.
388] Стенія валить тоді й Анхемола, що з давнього роду
389] Рета, й зухвало наважився мачухи ложе сплямити.
390] Й ви, такі схожі обличчям близнята, Ларіде і Тімбре,
391] Давнові діти, що смерті зазнали на полі рутульськім,—
392] Навіть свої вас, на радість батьків, не могли відрізнити,—
393] Точні Паллант вам обом тепер дав розрізняльні ознаки:
394] Голову, Тімбре, тобі відрубав меч Евандрів звитяжний,
394. Меч Евандрів — Паллант мав батьків меч.
395] А за тобою, Ларіде, твоя ж там шукає правиця,
396] І півживі ще дрижать її пальці і меч ще тримають.
397] Разом і сором, і біль аркадських озброїли воїв
398] Проти ворожих рядів, аж вогнем од цих слів спалахнули,
399] Спостерігаючи подвиги славні. Тоді-то й Ретея,
400] Що колісницею мчав, убиває Паллант. Це дало їм
401] Місце, й на мить це від їла удар відвело. Бо на їла
402] Спис скерував він міцний, та Ретей його вістря на себе
403] Перехопив, від тебе й від брата твойого Тіррена,
404] Тевтре славетний, тікаючи й долі в конанні скотившись,
405] П’ятами землю рутульську він ралив. Як літом повіє
406] Бажаний вітер, пастух серед лісу вогонь розкладає;
407] Раптом в середині він розгориться, й одна розіллється
408] Хвиля Вулкана жахлива в широкому полі довкола,
408. Хвиля Вулкана — вогонь.
409] Й той споглядає звитяжно згори, як вогонь тріумфує,—
410] Так воєдино і друзів твоїх вся з’єдналася мужність
411] І помагає, Палланте, тобі. Та Галес, невгамовний
412] Воїн, на ворога йде під заслоною зброї своєї.
413] Тут же вбиває Ладона, й за ним Демодока, й Ферета,
414] Й руку Стрімонія, що його горлу грозила, відсік він
415] Ясним мечем, а Тоантові каменем кинув в обличчя
416] Й кості його розтрощив і змішав їх із кров’ю і мозком.
417] Батько Галесів, лякаючись долі, сховав його в лісі.
418] Та як закрив той очі погаслі, то парки на нього
419] Руку наклали свою і зброї Евандровій в жертву
420] Передали. Нападає на нього Паллант, молячися:
421] “Батьку наш, Тібре, дай щастя залізу, що кидаю зараз,
422] Напрямок дай йому в груди Галеса твердого,— й цю зброю,
423] Й здобич одержить твій дуб”. Бог почув ці слова, бо хотівши
423. …твій дуб.— Зброю, зняту з убитого ворога, вішали на обрубане дерево.
424] Оборонить Імаона, нещасний Галес сам підставив
425] Груди під спис аркадійський. Та смертю такого героя
426] Рать перестрашену Лавс, ця могутня у битві підпора,
427] Не покидає; Абанта, що впав йому в руки, долає,
428] Цю перешкоду і вузол війни. Аркадські потомки
429] Падають мертвими тут, і падають поруч етруски,
430] й ви біля них, о тіла не добитих ще греками тевкрів.
431] Стрілись тут раті, вождями своїми і силами рівні,
432] Густо зімкнувшись; з тилів наперед натискають, і руху
433] Вже ні для рук, ні для зброї нема. Там Паллант нападає
434] й тисне, а звідти загрожує Лавс; не дуже різняться
435] Віком вони і на вигляд величні, але не дала їм
436] Доля додому вернутись. Проте цар Олімпу великий
437] їм не дозволив зустрітись в бою, бо уже незабаром
438] Кожного з рук могутнішого ворога доля спіткає.
439] Та опікунка-сестра тим часом наказує Турну,
440] Що в колісниці швидкій проїжджав між військами, на поміч
441] Лавсові йти. Турн, побачивши друзів, промовив: “Чекайте,
442] Сам я піду на Палланта, мені одному він належить,—
443] Дуже бажав би тепер я, щоб батько його це побачив”.
444] Так він промовив, і друзі йому поступилися місцем.
445] Горді слова ці й рутулів відхід здивували Палланта,
446] В Турна він погляд втопив, по всій його постаті дужій
447] Водить очима, і все неприхильним оглянувши зором,
448] Відповідає на слово цареве такими словами:
449] “Здобич найвища прославить мене, або тут же загину
450] Смертю прекрасною я. В обох оцих випадках батько
451] Буде вдоволений. Отже, покинь ці погрози”. Промовив
452] І виступає вперед. У аркадців аж кров зціпеніла
453] В грудях палких. Турн з повоза скочив, йде пішки назустріч,
454] Наче той лев, що бика із криївки здалека побачив
455] В полі, готового битись, і зараз до нього збігає;
456] Так тоді й Турн виглядав, до грізного виходячи бою.
457] Щойно завважив Паллант, що той списом у нього поцілить,
458] Виступив сам, може, щастя піддержить одвагу, хоч сили
459] їхні й не рівні, й, звернувшись до неба великого, мовив:
460] “Батька гостинним столом, що від нього ти мав як чужинець,
461] Внуку Алкеїв, благаю, дай поміч в почині великім,—
461. Внук Алкеїв — Геркулес, до якого звертається Паллант в ім’я гостинності, виявленої героєві його батьком Евандром.
462] Хай він узрить, як ту зброю криваву зніматимуть з нього,
463] Гаснучі Турнові очі хай бачать мене переможцем”.
464] Чує слова ці Алкід, і глибоко в серці зітхає,
465] Й ронить він сльози даремні. Тоді промовляє до сина
466] Батько ласкаво: “Свій день є у кожного, дано короткий
465. …сльози даремні.— Бо вони не врятують Палланта.
465-466. …промовляє до сина батько…— Юпітер — до Геркулеса.
467] Кожному час на життя, й неможливо його повернути.
468] Пам’ять же добру по нас продовжити можна ділами,
469] Це-бо є доблесті подвиг. А скільки славетних нащадків
470] Божих лягло під високими мурами Трої,— між ними
471] І Сарпедон, моя парость, поліг. Така доля і Турна
472] Кличе,— дійшов він до меж, його вікові долею даних”.
473] Мовить він так і зір одвертає од воїв рутульських.
473. …зір… одвертає…— Юпітер не хоче бачити загибелі Палланта, якої не може відвернути.
474] Кинув тим часом Паллант з великою силою спис свій,
475] Вихопив з вигнутих піхов і меч він блискучий. Потрапив
476] Спис, пролетівши, туди, де панцир крив Турнові плечі,
477] Й край щита зачепивши при тому, все ж трохи подряпав
478] Турнове тіло могутнє. А Турн, з свого боку, дубове
479] Ратище гостре, залізом окуте, ціляючи довго,
480] Прямо в Палланта метнув, такими озвавшись словами:
481] “Ну-бо, поглянь, чи не краще це ратище наше проймає!”
482] Тільки промовив він це, як ударило з розмаху вістря,
483] Аж задрижало, і щит перебило в середині самій,
484] Хоч і залізом, і міддю окутий, хоч шкура волова
485] Стільки разів обіймала його, але й панцир прошило,
486] Й груди могутні пройшло. Дарма він залізо гаряче
487] Вирвав із тіла, тим самим-бо шляхом із нього спливали
488] Кров і життя. На рану упав, задзвеніла на ньому
489] Зброя, й він, гинучи, в землю ворожу зарився залитим
490] Кров ю обличчям. А Турн тоді мовив:
491] “Отже, затямте, аркадці, мої ви слова й до Евандра
492] їх занесіть,— я Палланта, яким заслужив, повертаю.
493] Шану могили й ховання утіху дарую охоче.
494] Тільки не дешево ця йому стане Енея гостина”.
495] Так промовляє, і трупа він лівою топче ногою,
496] Й пояс тяжкий із нього зриває; на поясі тому
497] Злочин зображений був той, як разом у ніч повесільну
498] Впала ганебно громада юнацтва на ложах кривавих;
496-498. На поясі Палланта був зображений злочин данаїд, які в шлюбну ніч умертвили своїх чоловіків, синів Єгипта.
499] Вирізьбив це був на щирому золоті Клон, син Евріта.
500] Дуже радів тоді Турн, утішений здобиччю тою.
501] Долі-бо серце людське несвідоме, не знає, що буде,
502] й щастям упившися, здержати міри не вміє при тому.
503] Прийде ще час і на Турна, що схоче багато він дати,
504] Щоб повернути Палланта живим, а цей день і цю здобич
505] Тяжко зненавидить. Друзі ж Палланта, тим часом зібравшись,
506] Тіло поклали на щит і з слізьми понесли і стогнанням.
507] О велика скорбота й краса, що до батька вернулась!
508] Перший цей день у бою показав тебе й згладив зі світу;
509] Та залишаєш ти трупу рутульського тут цілі гори.
510] Вість не одна про лихо таке до Енея доходить;
511] Свідок наочний доносить, що доля війни в небезпеці,
512] Крайня пора йти на поміч, бо тевкри біжать. Він рушає
513] Й косить мечем, що попало під руки, широку дорогу
514] Мостить залізом в рядах, запалившись, тебе він шукає,
515] Турне, згорділого вбивством останнім. Паллант із Евандром
516] Перед очима його і все інше, і стіл, при якому,
517] Вперше прийшовши, він сів, і дана правиця. Живими
518] Зараз вхопив чотирьох юнаків із Сульмони і стільки ж
519] Тих, що годує Уфенс, щоб у жертву їх тіням принести
520] Й кров’ю бранців вогонь на багатті згасити. А потім
520. Так Ахілл в “Іліаді” (XX, 26) вбив двадцятьох троянців на вогнищі Па-трокла.
521] Здалека він посилає Магонові спис смертоносний.
522] Хитро присів той, а спис із свистом над ним пролітає;
523] Він обіймає коліна Енея і так його просить:
524] “Батька я тінню благаю і сином Іулом, що зріє,
525] Душу ти цю збережи і для сина, молю, і для батька.
526] В мене великий є дім, закопано в ньому багато
527] Золота й срібла талантів — в різьбі, у монетах і злитках.
528] Не від моєї загибелі тевкрів звитяга залежить,
529] Справи такої душа одинока змінити не може”.
530] Так він сказав, а Еней на слова його в відповідь мовить:
531] “Дітям своїм збережи всі таланти із золота й срібла,
532] Ті, що ти згадуєш; викупи всі й договори воєнні
533] Турн скасував ще тоді, як спровадив на той світ Палланта,—
534] Так відчуває тінь батька Анхіса, й Іул тої ж думки”.
535] Так він сказав і, шолом ухопивши лівицею, прямо
536] В шию тому, що просив, меч загнав по саму рукоятку.
537] Далі стояв Гемонід тут, жрець Трівії й Феба, у нього
538] Чілка з святими стрічками скроні й чоло сповивала,—
539] Шати його всі біліли, і зброя ясніла на ньому.
540] Стрівши, Еней його полем гонив, і, ставши над впалим,
541] Зразу ж мечем заколов, і великою вкрив його тінню.
542] Зброю його взяв Серест і на плечах поніс для трофея,
543] Царю Градіве, тобі. Відновляють ряди бойовії
544] Цекул із роду Вулкана й Умброн, що із пагір марсійських.
545] З другого боку шаліє потомок Дардана, відтяв він
546] Ліву Анксурові руку і геть цілий щит розпанахав.
547] Горде той вимовив слово, бо вірив, що й сила велика
548] З словом іде, і в уяві підносив свій дух аж до неба,
549] Сиве волосся собі обіцяючи й років багато.
550] Гнівному тут йому трапивсь під руку Тарквіт, що пишався
551] Ясною зброєю,— німфа Дріота його породила
552] Фавнові, лісу господарю. Кинувши здалека списом,
553] Панцир з вагою щита Еней сполучив і, відтявши
554] Голову, кинув на землю, хоч марно благав той, багато
555] Мавши сказати йому,— він тіло ще тепле від себе
556] Геть відкотив і над ним від ворожого серця промовив:
557] “Тут ось лежи собі, грізний! Мати тебе найдорожча
558] В рідній землі не укриє, не висипле тілу могили.
559] Дикій пташні на поталу тут будеш лежати, а може,
560] Хвилі в глибінь понесуть, і риби голодні там будуть
561] Рани лизать тобі”. Враз він напав на Луку і Антея,
562] Перших у Турновім війську, на мужнього Нуму й Камерта,
563] Рижого сина Вольцента, великого духом, що був він
564] Найбагатіший на землю з усіх авзонідів і правив
565] В тихих Аміклах. Немов Егеон, що у нього, як кажуть,
565. …в тихих Аміклах.— Епітет “тихих”, “мовчазних”, можливо, прикладається тому, що пізніше це місто зникло, бо жителі втекли з нього через безліч гадюк; можливо, цей епітет перейшов від Лаконських Амікл, які були здобуті дорійцями; через те що жителям забороняв закон говорити про ворога, місто й дістало назву “тихого”.
566] Сотня рамен була й сотня долоней, горлянок півсотні,
567] Стільки ж грудей, що з них зяяв вогнем на Юпітерів грім він;
568] П’ятдесятьма він щитами дзвонив, і мечів він із піхов
569] Стільки ж виймав,-— так звитяжно Еней лютував по всім полі,
570] Аж розігрілася сталь. Він далі на коней Ніфея,
571] На четверню, нападає і прямо вціляє у груди.
572] Коні ж, побачивши здалека раптом жахливу загрозу,
573] Перелякались, назад подалися і, скинувши тут же
574] Свого погонича, повіз погнали до берега прямо.
575] На колісниці тим часом всередину білими кіньми
576] В їхав із Лігером-братом Лукаг; спрямовує коней
577] Віжками брат, він же острах добутим мечем навіває.
578] Стерпіть не може Еней такого їх лютого шалу;
579] Кинувсь на них, його спис величезний у вічі їм блиснув.
580] ^Лігер до нього:
581] “Не Діомеда ти коні тут бачиш, не повіз Ахілла,
582] Тут не фрігійські поля; кінець і війні в цьому краї
583] Прийде, й твоєму життю”. Такі ось слова божевільні
584] В Лігера з уст вилітали. Але не словами на нього
585] Кидав троянський герой; із розмаху списа пустив він
586] В ворога прямо. Лукаг уперед нахиливсь для удару
587] Списом, крикнув на коні, на ліву вже виступив ногу
588] Й ладивсь до бою, та в нижній щита блискучого обід
589] Спис прохопився в ту мить і в ліву ввігнався пахвину.
590] Випавши з повоза, долі скотився він, смерті в обійми.
591] Словом терпким тут Еней обізвався до нього побожний:
592] “Повоза твого, Лукагу, не зрадила коней охлялість,
593] Не завернули і тіні пусті із ворожого війська,—
594] Тільки ти сам зіскочив із нього й тікаєш”. Сказав це
595] Й запряг придержав. А брат нещасливий, скотившися там же,
596] Руки простяг безборонні й промовив: “На тебе самого
597] Й рідних батьків твоїх, мужу троянський, тебе заклинаю,
598] Душу мою пощади, до мого прихилися благання”.
599] Довго просив він, і мовив Еней йому: “Ти ще недавно
600] Зовсім інакше співав. Умирай, і брат брата не кидай”.
601] І відкриває мечем йому груди, цю схованку духа.
602] Трупами цілеє поле так вождь засіває дарданський
603] В шалі своєму, мов струмінь гірський, мов та чорная буря.
604] Хлопець Асканій, нарешті, і молодь троянська, що марно
605] їх облягали, прорвавшись крізь шанці, покинули табір.
606] Сам до Юнони із словом звернувся тим часом Юпітер:
607] “Сестро й дружино моя наймиліша! Справі троянській,—
608] Гак, як ти думала, й не помилилась,— сприяє Венера,
609] Не витривала-бо в труднощах бою мужів тих правиця,
610] Дух не завзятий, і стерпіть не вміють вони небезпеки”.
611] Скромно до нього Юнона: “Мій мужу найкращий, навіщо
612] Cерце дратуєш зболіле, що прикрого слова боїться?
613] Мала б я в тебе таку, як колись, і як бути повинно,
614] Силу кохання, напевно, ти в тому мені б не перечив,
615] Наймогутніший, щоб збити тепер ще живого могла я
616] Вивести Турна та батькові Давну віддати живого.
617] Хай тепер гине і чистою кров’ю хай тевкрам заплатить.
618] Все ж таки з нашого роду ім’я він виводить, Пілумн був
619] Прадід його у четвертім коліні, і завжди рукою
620] Щедрою в храмах твоїх він жертви численні приносив”.
621] їй цар Олімпу небесного так відповів коротенько:
622] “Що ж, як ти просиш тепер відсунути смерть юнакові,
623] Хоч йому вмерти судилось, жадаєш, щоб це учинив я,
624] Втечею Турна врятуй, від погрози лихої недолі
625] Вирви його. Це-бо можна дозволить. Якщо ж якусь глибшу
626] Думку ти криєш в проханні і хочеш війну обернути,
627] Зовсім змінити, то знай, що пусті ти плекаєш надії”.
628] З ревними слізьми Юнона: “А що, якби в слові одмовив,—
629] В серці ж признав ти,— і все ж таки Турну життя б залишилось?
630] Жде-бо на нього, безвинного, згуба тяжка, хіба справді
631] Я помиляюсь. Коли б то я марним каралася страхом,
632] Ти ж би свій задум на краще змінив, у твоїй-бо це волі”.
633] Тільки слова ці сказала, і тут же з високого неба
634] З бурею разом спустилась на землю і, в хмарі сповита,
635] Попрямувала до військ Іліону, у табір лаврентський.
636] І утворила богиня із хмари густої, на образ
637] І на подобу Енея, безсилу мару — дивовижне
638] Виглядом диво,— убрала ту постать у зброю дарданську.
639] Щит їй і гребінь дала на шолом, як в божистого мужа;
640] Мову дала для омани, без жодного значення звуки,
641] Й ту, що у нього, ходу. Це так, як-то кажуть, літає
642] Десь після смерті мара, а чи сон так заплутує мислі.
643] В перших рядах ця завзято гасає мара, брязкотінням
644] Зброї роз’ярює мужа й на бій викликає. І вийшов
645] Турн проти неї, і спис він із свистом іздалека кинув.
646] Та відвернулась мара і лиш п’яти йому показала.
647] Турн тоді щиро повірив, що справді Еней утікає.
648] В серце схвильоване марна вступила до нього надія:
649] “Чом ти тікаєш, Енею? Домовленим шлюбом не нехтуй!
650] Дасть ця правиця ту землю тобі, що по хвилях шукав ти”.
651] Крикнув це й кинувся, блиснувши гострим мечем, за марою,
652] Сам-бо не відав того, що вітри цю утіху розвіють.
653] Там випадково стояло судно, до високої скелі
654] Міцно прикріплене, був там готовий місток і драбина.
655] Тим кораблем цар Озіній приплив із клузійського краю.
656] На корабель той Енеєва тінь утекла полохлива
657] Й десь у кутку заховалась. За нею і Турн, знай, долає
658] Всі перешкоди й високі містки перестрибує спритно.
659] Лиш на судні опинивсь, як Сатурнія линви зриває
660] І корабель неприв’язаний котить по хвилях рухливих.
661] Турна, що зник десь раптово, шукає Еней для двобою
662] І на той світ по дорозі багато мужів посилає.
663] Легка ж мара пристановища більше уже не шукала,
664] А відлетіла під небо і в чорних розтанула хмарах.
665] Турна тим часом на море широкеє винесла хвиля.
666] Глянув навкруг, не свідомий, що діється з ним, і не вдячний,
667] Що врятувався, до неба здіймає він руки й волає:
668] “О всемогутній наш батьку, в такому-то злочині винним
669] Ти мене визнав, такої завдати волів мені кари?
670] Звідки я мчусь і куди? І яка це несе мене втеча?
671] Знов чи побачу я мури Лавренту і табір? Що буде
672] З тими мужами, що разом зі мною в похід виступали?
673] Я ж їх усіх залишив так ганебно на смерть, на поталу?
674] Бачу тепер їх розбитих і стогін конаючих чую.
675] Що тепер вдію і де підо мною в глибінь неосяжну,
676] Земле, розступишся? Згляньтесь на мене мерщій, буревії,
677] І на каміння, на скелі судно занесіть (про це ревно
678] Турн вас благає), пошліть на безвихідні дикі мілини,
679] Де ні рутули, ні вістка ніяка мене не досягне”.
680] Так промовляючи, бореться сам із думками, чи має
681] З сорому він величезного впасти на вістря й загнати
682] Немилосердний свій меч поміж ребра, чи скочити в хвилі,
683] В саму середину, так добиватися вплав до крутого
684] Берега й наново з тевкрами герць бойовий починати.
685] Тричі він важивсь вчинить одне й друге, і тричі Юнона
686] Наймогутніша спиняла, і з жалю до нього юнацький
687] Стримала запал. Пливе він, скородячи плесо, й щасливо
688] Хвилі несуть його в древнє прабатьківське Давнове місто.
688. …в Давнове місто.— В Ардею.
689] Та за наказом Юпітера вийшов до бою тим часом
690] І на радіючих тевкрів напав, розпалившись, Мезенцій.
691] Збіглись тірренські загони, і всі на одного напали,
692] Всі на одного палають ненавистю й стрілами сиплють.
693] Він, наче скеля, що видалась в море безкрає далеко,
694] Шалу вітрів і хвилі підставлена, силу й погрози
695] Неба і моря сама лиш витримує й не ворухнеться.
696] Гебра на землю звалив, Доліхаона сина, й Латага,
697] И Пальма, що мав утекти: Латага в обличчя ударив
698] Скелі гірської відламком великим, а Пальмові жили
699] У підколінні підрізав і немічним повзати кинув.
700] Лавсові ж зброю дає, щоб носив на своїх її плечах,
701] А на шолом йому гребінь встромляє. Й фрігійця Еванта
702] Вбив, і Міманта, ровесника й друга Паріса,— тієї
703] Самої ночі, що мати Теано, на втіху Аміку,
704] Батьку, його дарувала, й цариця, Кісеєва донька,
705] Що завагітніла ярим вогнем, породила Паріса.
705. …завагітніла ярим вогнем…— див. прим, до кн. VII, ряд. 319.
706] В рідному місті Паріс опочив, Міманта ж незнана
707] Вкрила земля лаврентійська. Мов злющими вигнаний псами
708] З пагір високих кабан, що плекав його довгії роки
709] Везул соснистий і довгії роки багно лаврентійське,
710] В сіті потрапить в гаю комишевім і дико гукає,
711] Й їжиться в нього щетина, й ніхто не посміє до нього
712] Навіть наблизитись, тільки списами, іздалека ставши,
713] Кидають в нього і лиш галасують з безпечного місця.
714] Він же поволі безстрашно на всі обертається боки,
715] Й тільки зубами скрегоче, й списи лиш обтрушує з спини.
716] Так же і з тих, в кого був на Мезенція гнів справедливий,
717] Жоден не смів із мечем у руці нападати на нього;
718] Здалека тільки списами тривожили й криком великим.
719] Був серед них із старого корітського краю утеклий
720] Грек той Акрон, що безшлюбною дівчину кинув кохану.
721] Бачить Мезенцій, як той у середину війська вмішався
722] У багряниці, що суджена ткала, і в перах пурпурних,—
723] Наче той лев зголоднілий, що скрізь по висотах блукає,
724] Голодом гнаний шаленим, і десь чи козу полохливу
725] Раптом побачить, чи оленя, що підійма свої роги,—
726] Скочить і широко пащу роззявить, наїживши гриву,
727] І припадає до м’яса, і чорна у нього стікає
728] З пащі жахливої кров,—
729] Кинувсь так жваво Мезенцій в гущавину воїв ворожих.
730] Падає бідний Акрон і чорну б’є п’ятами землю,
731] Зламаний спис миє кров’ю й вмирає. Він мав за безчестя
732] Вбити Орода, коли той тікав, і поранити ззаду,
733] Кинувши списом, але оббігає його і виходить
734] Просто назустріч йому і, ставши як муж проти мужа,
735] Перемагає не підступом хитрим, а силою зброї.
736] Потім ногою і списом оперсь на упалого й мовив:
737] “Ось перед вами, мужі, частина воєнної сили —
738] Гордий Ород,— і нехтувать нею не слід нам”. Всі друзі
739] Скрикнули разом на те і веселий пеан заспівали.
740] Той же, спускаючи дух: “Недовго ти будеш безкарно
741] Тішитись так, переможче, і хто б ти не був, а та сама
742] Жде тебе доля, і скоро на цьому ж ти полі поляжеш”.
743] З гнівом Мезенцій крізь сміх: “Ти зараз вмирай, а про мене
744] Батько богів, цар людей вже розсудить”. Сказав це і витяг
745] З тіла свій спис. Того ж спокій глибокий обняв і залізний
746] Сон, його очі стулились, і вічна їх тьма огорнула.
747] Цедик убив Алкатоя, Сакратор — Гідаспа, Рапон же
748] Вбив і Партенія, й Орса, великої сили героя.
749] Клонія вцілив Мессап й Ерікета, Лікаона парость,—
750] Першого вбив на землі, бо розгнузданий кінь спотикнувся,—
751] Пішки йшов другий. Був піший і Агіс, що вийшов з Лікії,
752] Вбив його тут же Валер, не позбавлений доблесті предків.
753] Тронія Салій убив, а Салій Неальком убитий
754] Списом з засади й стрілою, що здалека б’є непомітно.
755] Смуток тяжкий і втрати ділив уже Марс обопільні,
756] Падали рівно й до наступу йшли переможці й побиті,
757] Жодні не знали утечі. В оселі Юпітера, в небі,
758] Уболівають богове над марним оцим і взаємним
759] Гнівом і тим, що люди так терплять багато. Венера
760] Бачить усе це, за нею Юнона, Сатурнова донька;
761] Між тисячами шаліє бліда Тізіфона. А далі
762] Ратищем дужим Мезенцій вимахує грізно й прямує
763] Полем, немов Оріон величезний, коли він найглибші
764] Води Нерея в середині саме убрід переходить,
765] Шлях свій верстаючи, сам же над плесо плечима сягає;
766] Чи із верхів’я гірського стару несучи яворину,
767] Йде собі сам по землі, ховаючи голову в хмари,—
767. Оріон був такий високий на зріст, що, йдучи по морю, поринав лише по плечі.
768] Так і Мезенцій ішов у зброї своїй величавій.
769] Щойно Еней спостеріг його здалеку в лавах військових,
770] Вирішив вийти на нього. А той не злякавсь і чекає
771] Славного ворога; сам непорушно стоїть і очима
772] Міряє місце, чи списом докине. “Правиця хай богом
773] Буде мені, а спис, який кидаю, хай помагає.
774] Зброю ж, яку я стягну із цього душогуба Енея,
775] Лавсе, одягнеш на себе — тобі цей трофей обіцяю”.
776] Так промовляючи, він іздалека з свистом закинув
777] Гострого списа; але, пролетівши, об щит він одбився
778] Й славного мужа Антора, що був Геркулесові другом,
779] Вдарив у бік, аж у нутрощі встрявши; Антор, з Арголіди
780] Посланий, коло Евандра осів в італійському місті.
781] Впав бідолаха, за іншого вбитий, поглянув у небо
782] І, умираючи, Аргос згадав, дорогий його серцю.
783] Кидає списа свойого побожний Еней. Спис, пробивши
784] Вигнуте мідяне коло потрійне, льняну поволоку
785] й шкуру волову потрійну, встромився внизу у пахвину,—
786] Й списові сили не стало. Побачивши кров у тірренця,
787] Радісно меч свій з пахвини Еней витягає, і в буйнім
788] Шалі пойнятого трепетом ворога він доганяє.
789] Тяжко тоді застогнав із любові до милого батька
790] Лавс, це побачивши, й сльози рясні полилися у нього.
791] Не замовчу я про смерть невблаганну твою, про учинки
792] Славні твої і про тебе, пам’яті гідний юначе,
793] Якщо з довірою приймуть нащадки ці давні події.
794] До боротьби вже нездатний, зв’язаний в рухах, ногою
795] Батько назад відступив, і щитом волочить він списа.
796] Раптом прорвався юнак і в середину бою встряває;
797] Враз підбігає Еней і правицею вже замахнувся,
798] Він же кинувсь під меч і затримав його на хвилину.
799] Друзі за ним поспішають із криком великим, і поки
800] Батько, боронений сина свойого щитом, не відійде,
801] Мечуть списи, хочуть ворога стрілами здалека гнати.
802] В шал упадає Еней і, щитом заслонившись, із місця
803] Не уступає. Як градова буря із неба посипле,
804] З поля тікають усі орачі, хлібороби й мандрівці
805] Схову шукають безпечного десь чи під берегом річки,
806] Чи у скелястій печері, як довго на полі негода,
807] Щоб, як покажеться сонце, могли вони взятись до діла,—
808] Так і Еней, звідусіль засипаний градом списів їх,
809] Доти витримує, аж прогримить вся та хмара воєнна,
810] Й Лавса він лає й грозить йому тяжко: “Чого поспішаєш?
811] Смерть тут чекає на тебе, і зваживсь на діло ти більше,
812] Ніж твої сили; любов ця тебе, необачний, погубить”.
813] Той не зважає на це і шаліє в своєму одчаї.
814] Лють проникає ще глибше у серце вождеві дарданців,
815] Парки для Лавса прядуть уже нитку останню. Еней-бо
816] На юнака замахнувся могутнім мечем і у нього
817] Весь увігнав. ЬЦит пробито, і легку броню цю хвастунську,
818] Й туніку, що її золотом мати йому вишивала;
819] Крові в запазуху повно влилося. Душа тоді в смутку
820] Тіло лишила й до предків полинула з вітром. Поглянув
821] Син Анхісів тоді на того, що вмирав, і на лиця,
822] Лиця, що дивна їх блідість окрила, і тяжко зітхнув він
823] З жалем гірким, і простяг йому руку; і виник у нього
824] В пам’яті образ любові до батька. “О хлопче нещасний,
825] Що тобі дасть побожний Еней за ці славні заслуги,
826] Щирості гідне твоєї? Ту зброю, якою втішався
827] Досі, і далі тримай; а самого тебе, якщо тільки
828] Йдеться про це тобі, попелу й предкам віддам я належно.
829] В смерті печальній твоїй одна лише в тебе утіха,
830] Що від правиці Енея вмираєш великого”. Друзів
831] Лаючи надто повільних, з землі юнака підіймає,
832] Що за звичаєм зачесані кучері кров’ю споганив.
833] Батько тим часом над хвилями Тібру вмивав свої рани;
833. Батько — Мезенцій.
834] Він полоскав їх водою й, на стовбур похилий опершись,
835] Тілом своїм спочивав. Шолом його мідний на гілці
836] Осторонь висів, і зброя важка між травою лежала.
837] Молодь добірна його оточила. Він дихає важко,
838] Шию підперши і звісивши бороду довгу на груди.
839] Часто про Лавса питав, і за ним багатьох посилав він,
840] Щоб завернули його і сказали йому повеління
841] Батька сумного. Несли із плачем сюди друзі на зброї
842] Мертвого Лавса; юнак був великий, велика і рана,
843] Що подолала його. Уже здалека вчуло ридання
844] Батькове серце, до лиха чутливе. Він голову сиву
845] Порохом всю посипає, і руки здіймає до неба,
846] І припадає до тіла. “Мій сину, невже так бажав я
847] Жити, щоб-то допустить замість себе під руку ворожу
848] Синові стати? Чи ран твоїх болем я, батько, врятуюсь,
849] Смертю твоєю живий? Тепер, бідолашному, врешті,
850] Згуба остання мені, тепер моя зглибилась рана!
851] Я-бо, мій сину, своєю виною сплямив твоє ймення,
852] Бо, зненавиджений, з трону батьків моїх прогнаний був я,
853] Кару був винен моїй батьківщині й ненависті рідних;
854] Краще б негідне життя сам усякій віддав би я карі.
855] Та ось живу й ще не кидаю я ні людей, ані світу,
856] Але покину”. Він так промовляє і тут же на ногу
857] Хвору ступає свою, і хоч біль в його рані глибокий
858] Сил убавляє, не впав і коня привести свого каже.
859] Кінь той був слава, і шана, й утіха його, він на ньому
860] З воєн усіх переможцем вертався. До нього сумного
861] Так промовляти почав він: “Мій Ребе, ми разом обидва
862] Довго на світі жили (якщо смертним щось довго буває).
863] Нині або переможцем сюди принесеш ти криваву
864] Зброю й Енеєву голову й будеш за Лавсову кривду
865] Месником, або, як сила путі не відкриє, поляжеш
866] Разом зі мною; бо вірю, не стерпиш, могутній, щоб інший
867] Хтось верховодив тобою, щоб тевкр був хазяїном в тебе”.
868] Так він промовив і, прийнятий радо, сідає на нього,
869] Як і раніше, і гострі списи бере в руки обидві;
870] Світлий мідяний шолом, що наїжився волосом кінським,
871] Голову вкрив йому. Так і помчав він в середину бою.
872] В серці вирує і сором великий, і смуток шалений,
873] І божевільна любов, і відваги свідомість. Він дужим
874] Голосом кличе Енея три рази. Зрадів той, пізнавши,
875] Й так помолився: “Хай батько богів з Аполлоном високим
876] Дасть, щоб в бою ти зустрівся зі мною”.
877] Тільки промовив і з грізним він списом виходить навпроти.
878] Той же: “Чого, найлютіший, мене так страхаєш, забравши
879] Сина? То шлях був єдиний лише, щоб мене погубити,
880] Не боїмось-бо ми смерті й боги не страшні нам ніякі.
881] Кинь це. На смерть я іду, та раніш тобі дам у дарунок
882] Ось що”. Промовив і спис свій на ворога кинув, а потім
883] Кидає другий і третій, і колом кружляє великим,
884] Тільки ті напади щит золотий відбиває. Аж тричі
885] Вліво довкола стоячого їде і сипле списами.
886] Тричі троянський герой на щиті мідяному обносить
887] Ліс велетенських списів кругом себе. Коли ж це набридло
888] І допекла ця нерівна йому боротьба, то вагавсь він
889] Довго, аж поки зібрався й ворожому кинув коневі
890] Списа між скроні опуклі. Здіймається високо диба
891] Четвероногий, повітря копитами б’є над собою,
892] Вершника з себе скидає і перекидається раптом,
893] І, на землі розпростертий, він руху його позбавляє,
894] Впавши сторчма і передом цілим згори приваливши.
895] Всі, і трояни, й латини, вогнем спалахнувши, до неба
896] Крик підняли. Еней підбігає до нього і, меч свій
897] З піхов виймаючи, так над упалим говорить: “Де ж нині
898] Той завзятущий Мезенцій, де ділася дика відвага?”
899] Але ж тірренець, поглянувши вгору, повітря вдихнувши
900] Й опам’ятавшися, мовив: “Мій вороже тяжкий, навіщо
901] Лаєшся й смертю грозиш? Ганьби у падінні немає,
902] Я тут не ласки просити прийшов; і мій Лавс із тобою,
903] Певно, не так домовлявся. Прошу одного лиш, як може
904] Щось переможця просити побитий; дозволь моє тіло
905] В землю покласти. Я знаю, усі мої люті на мене.
906] Лють ту, прошу, відверни й дай із сином спочити в могилі”.
907] Мовивши це, і меч свій свідомо на горло сприйнявши,
908] Вилив він душу свою із струменем крові на зброю.
