Зміст
Буря знову настигає флот Енея і приганяє його до Сіцілії. Гостинно прийнятий Ацестом, вождь троянців у роковини смерті свого батька Анхіса влаштовує похоронні ігри — корабельні перегони, змагання з бігу, бій навкулачки, стріляння з лука, дитячі ігри. Тим часом. Юнона підбурює троянських жінок, і ті підпалюють флот троянців. Намовлений Навтом і за порадою Анхіса Еней залишає в Сіцілії старих і знесилених і, заснувавши місто Сегесту, відпливає. Під опікуванням Нептуна, якого просила про це Венера, він благополучно пливе до Італії, втративши в дорозі лише стерничого Палінура.
1] В час той по морю Еней уже плив у великім розгоні;
2] Твердо йдучи під вітром північним, він суднами краяв
3] Темнії хвилі й на мури дивився, що ясно світились
4] Світлом вогню, де горіла нещасна Елісса. Не знали,
5] Що той вогонь спричинило. Та муки болючі від того,
6] Як осквернить хто кохання велике, і те, на що здатна
7] Жінка у шалі, сумні почуття викликали у тевкрів.
8] Як опинилися судна на морі і стало не видно
9] Й смуги землі, лиш пучини морські і небо довкола —
10] Синії хмари нависли тоді над його головою;
11] Темінь і зливу несли вони, й хвилі наїжились в пітьмі.
12] Сам Палінур, стерновий, із корми тоді так обізвався:
13] “Гей, які хмари могутні обкутують небо і що ж то,
14] Батьку Нептуне, ти нам тут готуєш?” Промовив слова ці
15] Й каже згортати вітрила і всім налягати на весла,
16] Навкіс до вітру становить судно і говорить: “Енею
17] Великодушний, не маю надії, хоч би сам Юпітер
18] Дав запоруку, що ми запливемо при цій непогоді
19] В край італійський. Змінившись, вітри налітають зі свистом,
20] В західній пітьмі ростуть і в хмару повітря згущають.
21] Сил вже немає боротися нам і змагатися далі.
22] Як уже доля подолує нас, то піддаймося, годі,
23] І завертаймо, куди вона кличе. Бо тут недалеко,
24] Думаю, братній і вірний десь Ерікса берег, десь близько
24. Ерікса берег — Сіцілія.
25] Тут і сіканські порти, як читаю по зорях знайомих”.
26] В відповідь мовив побожний Еней: “Я давно помічаю,
27] Марно змагаєшся ти, адже навіть вітри того хочуть.
28] Напрям зміни парусів’. Бо чи є де миліша країна,
29] Де б кораблі я утомлені в гавань хотів би поставить,
30] Аніж земля, що Ацеста-дарданця мені зберігає
31] Й в лоні своєму хоронить батька Анхіса останки”.
31. …хоронить… Анхіса останки.— Анхіс помер у Сіцілії.
32] З цими словами у пристань прямують; зефіри попутні
33] Дмуть у вітрила, й летять кораблі по безкраїх безоднях;
34] Врешті, добились вони до пісків їм знайомих. А там вже
35] Здалека, з верху стрімкої гори, сам Ацест дивувався
36] Дружньому флотові, що надпливав, і вибіг назустріч.
37] Грізний у зброї він був та в шкурі з ведмедиць лівійських;
38] Мати-троянка родила його від потоку Крініса.
39] Hе забув він, якого був роду, і радо вітає
40] Tих, що вернулись, і чим лиш пишає сільська його хата,
41] Щиро приймає і втомлених дружньо і щедро частує.
42] Ледве назавтра світанок ясний позганяв усі зорі
43] З неба, скликає загони Еней з усього узбережжя
44] І, на горбочку насипанім ставши, таке до них мовить:
45] “Плем’я могутнє, дарданці, з достойного божого роду!
46] От проминув уже рік в перебіжному місяців колі,
47] Як віддали ми землі отця божественного кості
48] І посвятили жалоби вівтар. Як добре я тямлю,
49] Саме сьогодні той день жалібний, що у мене навіки
50] Буде й святковим — боги так схотіли. В цей день я щороку
51] Завжди обіти складав би, робив би святкові походи,
52] На вівтарях клав би жертви належні, хоч би й проживав я
53] В Сіртах гетульських ізгоєм, або в арголійському морі
54] Хай би блукав я, і навіть у місті Мікенах. А нині
55] Ми аж сюди прибули, де нашого батька могила,
56] Де його кості; а то не без волі, не без провидіння
57] Божого ми доплили, я гадаю, до пристаней дружніх.
58] Нумо ж за діло, всі радо влаштуймо на честь його свято;
59] Доброго вітру у нього просім, щоб дозволив щороку
60] Так провести мені свято у місті, заснованім мною,
61] В храмі його. Ось земляк наш Ацест, народжений в Трої,
62] В кожне судно два воли передав. На бенкеті вшануйте
63] Рідних богів, ушануйте й богів несмертельних Ацеста.
64] А як Аврора ясна і дев’ятий вже день животворний
64. Дев’ятий день — на дев’ятий день після похорону римляни влаштовували поминки й різні ігри.
65] Нам подарує й промінням своїм усю землю осяє,
66] Флоту швидкому призначу тоді я змагання найперше.
67] Потім — тому, хто в ногах має міць і хто силою дужий,
68] Списа чи легку із лука стрілу хто найдалі докине,
69] Чи з сирівця рукавиці вдягнувши, йде впевнено битись,—
70] Всі хай виходять і пальми в заслужену ждуть нагороду.
71] Отже, замкніте уста і зеленню скроні вквітчайте”.
72] Так промовляє і матернім миртом вінчає обличчя.
72. …матернім миртом вінчає обличчя.— Мирт, присвячений Венері, водночас символізує жалобу.
73] Те саме робить Гелім і Ацест, поважніший літами,
74] Й зовсім ще юний Асканій, за ним і вся молодь те робить.
75] Сам він із зборів іде до могили, за ним поступають
76] Тисячні юрми; всередині він з своїм почтом почесним.
77] Амфори дві тут вина, по обряду, для Вакха зливає
78] В жертву, й по дві молока і крові святої приносить;
79] Потім кладе іще квіти багряні і так промовляє:
80] “Батьку, вітаєм тебе і останки вітаємо тлінні!
81] Вас я знайшов надаремно, й ви, батьківський духу та тіні,
82] Бо не судилось Італії землі, святі її ниви,
83] И Тібр авзонійський,— який він, не знаю,— з тобою шукати”.
84] Так він промовив, і тут з пресвятого найглибшого місця
85] Вуж вилізає великий, слизький, із сьома обручами,
85. …із сьома обручами…— Число “сім” вважалося священним і щасливим.
86] Легко могилу в сім звоїв обвив він, як повз понад вівтар.
87] Синьо-зелені пружки на хребті пробігають у нього,
88] Блиском вогненним цяток золотиста луска його грає;
89] Наче веселка у хмарі, як сонце засвітить навпроти,
90] Тисячі барв розсипає. Еней остовпів з того дива.
91] Той же, у довгому звої, повзе поміж чаші і легкі
92] Келихи, й жертви поївши, без перешкод у могилу
93] Глибоко лізе і залишки жертви на ній покидає.
94] Цим заохочений, жертву він батькові далі приносить,—
95] Хто це, не знає, чи дух цього місця, чи батьків слуга був
95. …дух цього місця…— За уявленнями римлян, кожне місце мало свого генія-охоронця (так званого генія місця).
95. Батьків слуга — тобто посланець Анхіса, який прибув, щоб сповістити, що жертви прийнятні.
96] Ріже він двоє ягняток і стільки ж свиней за обрядом,
97] Ще й чорноспинних волів стільки ж само; потому зливає
98] З келихів вина і духа Анхіса великого кличе,
99] Й духів запрошує тих, що їх можуть пустить з Ахеронту.
100] І товариство, хто як із них може, дари всі приносять
101] Радо й складають на вівтарі, ріжуть волів, розставляють
102] Мідяний посуд; а інші, простершись на травах, рожнами
103] Жар під котли підгортають, печеню із м’яса готують.
104] День, на який так чекали, наблизився, врешті, дев’яту
105] В сяйві яснім привезли Фаетонові коні Аврору.
106] Вістка про ігри і слава Ацеста сусідів з’єднала.
107] Людно і весело на узбережжі, зібралися, раді
108] Бачить героїв Енея, а інші й змагатись готові.
109] Спершу поклали в середині кола усі нагороди,
110] Всім перед очі, зелені вінки, і триніжки святії,
111] Й пальми, щоб їх переможцям роздати, і зброю, й багряні
112] Шати, також і золота, й срібла таланти поклали.
112. …і золота, й срібла таланти…— Талант — запозичена греками зі Сходу одиниця ваги, яка вживалася для цінних металів і через те стала грошовою одиницею. Вага античного таланта — 26,2 кг.
113] Знак дає з валу сурма, що ігри початися мають.
114] Перші пливуть, щоб змагатись, із цілого флоту чотири
115] Вибрані судна, однаково сильні у них були весла.
116] Вивів на гони Мнестей із гребцями завзятими “Кита”
117] (Скоро Мнестей італійцем і предком став Мемміїв роду),
118] Вів величезну “Хімеру” Гіант, наче місто величне;
119] Молодь троянська розгін їй дає, на трьох вони лавах
120] Сіли рядами, і весла в три черги вони підіймають.
121] Далі й Сергест, що від нього дім Сергіїв має наймення,
122] Плине з “Кентавром” великим, за ним і Клоант на блакитній
123] “Сціллі”, той самий, що був твоїм предком, Клуентію римський.
124] Є там на морі, із берега видно, є скеля, покрита
125] Піною, схована в водах віддавна, і хвилі бурхливі
126] Б’ються об неї, як бурі зимові всі зорі затягнуть
127] Хмарами; лиш коли тихо й спокійно, вона, мовчазлива,
128] З хвиль виринає, чайок улюблена сонячна пристань.
129] Батько Еней устромив на скалі цій з зеленого дуба
130] Віху на те, щоб знали плавці, доки їм допливати,
131] Де завертати по довгому гоні. Тоді визначають
132] Жеребом чергу. Вожді всі, що золотом сяли й прекрасним
133] Пурпуром, вже походжали по палубах. Інша вся молодь
134] Листям з тополі себе уквітчала й, олією вкривши
134. За міфом, срібну тополю приніс на землю Геркулес (Геракл) із підземного світу, коли звідтіля виніс триголового пса Цербера. Тополиним листям вінчали гімнастів, тому що Геркулет був їх покровителем.
135] Голії спини, аж блиском ясніла. Сідають на лави
136] Й, руки напружені склавши на веслах, чекають на гасло
137] Пильно, неспокій проймає серця їх, що б’ються з утіхи;
138] Слави бажання їх аж піднімає. Сурма як заграла
139] Голосом чистим, усі від канатів негайно зірвались.
140] Оклик моряцький об небо ударив, і спінилось море,
141] Збурене розмахом рук. Орють хвилі у борозни рівні;
142] Ззаду за ними вода розступається, веслами бита,
143] Різана суден дзьобами тризубими. Так не женуться
144] На перегонах двокінних у полі візки; так не гонять
145] Коней погоничі, що натягають звисаючі віжки,
146] То їх попустять і б’ють батогами, вперед нахилившись.
147] З оплесків, з крику мужів, від запалу їх і завзяття
148] Аж залунали кругом всі діброви; по всіх узбережжях,
149] Лісом оточених, котиться гомін; ці кличі луною
150] В гори вдаряють, а ті відбивають. От вирвався перший
151] Перед всіма сам Гіант з метушні отієї і крику.
152] Тут же його доганяє Клоант, бо на веслах він дужчий,
153] Та вантажі корабель його стримують, збитий із сосон.
154] Ззаду за ними в однаковій відстані “Кит” із “Кентавром”
155] Сили напружують, щоб таки першими бути на місці.
156] То попереду йде “Кит”, то знову “Кентавр” величезний
157] Перемагає, його перегнавши, чи знов вони плинуть,
158] Чола з’єднавши, а кілі їх орють даль моря солону.
159] Вже наближались до скелі і вже до мети добивались,
160] Як непоборний на глибі морському Гіант до Менета,
161] Що корабля був керманичем, голосно став промовляти:
162] “Чом так далеко ти їдеш направо, сюди завертай-но,
163] Попід цей берег наліво, хай весла черкнуться об скелю,
164] Хай по просторах гуляє хто інший”. Сказав, та підводних
165] Скель боячися, Менет вже перед корабля завертає
166] В напрямі моря. “Куди завертаєш, Менете, я ще раз
167] Ясно кажу — їдь до скелі”,— Гіант так гукає до нього.
168] В мить цю побачив Клоанта, як той доганяє й коротшим
169] Шляхом пливе, й просмикнувшись помежи дзвінкою скалою108
170] І між Ґіантом, що зліва од нього тоді опинився,
171] Морем безпечно пливе, залишивши мету за собою.
172] Біль тоді аж у костях запік юнака невимовний,
173] Скроні зросились сльозами й, забувши про власну пристойність
174] І про життя своїх друзів, він длявого скинув Менета
175] Стрімголов в воду із палуби, з самого верху. Тепер вже
176] Сам він керманич і вождь; він снаги додає своїм людям
177] Й прямо на берег наводить кермо. А з глибини заледве
178] Підстаркуватий добувся Менет; плине в мокрій одежі,
179] Й ледве за скелю схопився сів на сухому камінні.
180] З нього сміялися тевкри тоді, як він падав у море,
181] І, коли плив він по ньому, сміялись також, як солону
182] Воду випльовував він із грудей. А Сергеста й Мнестея,
183] Тих, що відстали, весела тепер запалила надія,
184] Що переможуть Панта. Сергест уже першого місця
185] Майже сягав і підплив уже близько до скель; та на цілу
186] Він довжину корабля ще не вирвавсь, а лиш на частину,—
187] Дзьобом вже “Кит” його тисне, суперник. Мнестей між своїми
188] Товаришами біжить по судну і до них промовляє:
189] “Гей, налягайте на весла, ви, Гектора друзі, яких я
190] Взяв за супутців собі по загибелі Трої! Всю силу
191] Ви покажіть і завзяття, що мали на Сіртах гетульських,
192] Й на Іонійському морі, на збурених хвилях Малеї.
192. …на Іонійському морі…— Під час першої бурі, яку переніс флот Енея.
193] Першу здобуть нагороду, Мнестей, я не прагну (хоч, доле!
194] Хай її мають, кому ти, Нептуне, даєш), але сором
195] Все ж повернутись останнім. Здобудьте хоч стільки звитяги,
196] Щоб неподобства цього не дозволити все ж, громадяни”.
197] І у найвищій напрузі на весла вони налягають.
198] ‘ Вся аж тремтить від могутніх ударів корма міднокута,
199] Аж розступаються хвилі; приспішений віддих стрясає
200] Тілом і свище у горлах сухих, піт потоками рине.
201] Випадок сам передав таку бажану славу героям,
202] Бо ошалілий Сергест повернув вже занадто до скелі,
203] й ніс корабля опинився на місці непевнім і в’їхав
204] Прямо, нещасний, на брилу камінну. Здригнулася скеля;
205] Весла, наткнувшись на гостре каміння, зломились; погнало
206] Tак кораблем, що повис він. Із криком гучним мореплавці
207] —з місць позривались своїх і затримались мить. Але тут же
208] Повитягали з залізом гаки і багри гострокуті
209] І в крутежі заходились поламані весла ловити.
210] Повеселілий Мнестей, задоволений з успіху цього,
211] розмаху веслам надавши й на поміч закликавши вітер,
212] оибивсь у чистеє море і мчить по просторах відкритих.
213] Tак із печери раптово стривожена чимось голубка,
214] Що її дім і гніздечко затишне у пористій пемзі,
215] Злине над ниви і крилами плеще, тікаючи з дому,
216] Поки потрапить у тихе повітря й пливе, як по хвилях,
217] Крильця швидкі й не ворушаться навіть. Мнестей же так само
218] І його “Кит” у погоні цій хвилі вже краяв далекі,
219] Так і його сам розгін уже ніс в його леті. Найперше
220] Він обганяє Сергеста, який на високім камінні
221] й на мілині опинився і марно всіх помочі просить;
222] Вчиться бідак, як пливеться тоді, коли зламано весла.
223] Далі й Гіанта, й велику “Хімеру” догнав, що піддатись
224] Мусила, зрештою, все ж не було стернового у неї.
225] Тільки один, аж на самий кінець, вже Клоант залишився.
226] Кинувся він і за ним, всю напруживши силу, женеться.
227] Поклики вдвоє побільшали, заднього всі підбивають
228] Наздоганяти передніх, аж небо від криків лунає.
229] Ті за ганьбу уважають утратити славу здобуту
230] Й честь свою, навіть життя за ту шану віддати готові.
231] Інших підтримує успіх,— як бачать, що можна, то й можуть.
232] Вже вони, судна зрівнявши, були б нагороду ділили,
233] Щиро якби до богів Клоант не молився, піднявши
234] Руки до моря свої, не складав би священних обітниць:
235] “Вічні богове, що держите владу над цими морями,
236] Вашими водами їду я й радо на цім узбережжі
237] Білого вам за обітом незламним вола я поставлю
237. …білого… вола…— Білий віл вважався найпочеснішою жертовною твариною.
238] При вівтарі, кину в хвилі солоні осердя із нього,
239] Чисті вам вина зіллю”. На дні моря почули молитву
240] Хор Нереїд весь, і Форк, і діва морська Панопея,
240. …діва морська Панопея…— одна з німф.
241] й навіть сам батько Портун; дав сильний він поштовх рукою,—
242] І полетіло судно, швидше вітру і стріл бистролетних,
243] До суходолу і, в пристань глибоку допливши, сховалось.
244] Скликав Анхіса нащадок за звичаєм всіх на зібрання
245] Й голосно всім об’явити окличнику каже негайно,
246] Що перемога Клоанту належить, і лавром зеленим
247] Скроні вінчає його, і по три воли суднам в дарунок
248] Каже роздати, й вина, і срібла шле талант їм великий.
249] Дав і вождям ще окремі почесні дарунки. Звитяжцю
250] Золотом ткану хламиду, що широко пурпур з Меліби
251] Звивами вколо оточує, в два ряди шитий меандром.
251. …шитий меандром…— Меандр — лінійний орнамент, названий від імені річки Меандр у Лідії, відомої своїм звивистим річищем.
252] Вишитий царський був син там на їді лісистій, швидких він
253] Оленів ратищем гонить завзято і стомлює бігом;
254] Дихає важко; його тут Юпітерів той зброєносець
252. Царський син — Ганімед, виночерпій богів.
254. Юпітерів зброєносець — орел, що за наказом Юпітера викрав Ганімеда і взяв на небо.
255] В загнуті кігті схопив, із високої викравши Іди.
256] Руки здіймають старі пастухи до зірок надаремно,
257] Злющі собаки валують на вітер. А той, що завзято
258] Другого місця добився, одержав кольчугу, як сітка
259] Сплетену із золотого потрійного дроту майстерно.
260] Сам з Демолея її він стягнув, у бою його вбивши
261] Над Сімоентом швидким, під високими мурами Трої;
262] Дав, щоб була за прикрасу герою в час миру, а в битві
263] За охорону. Два слуги, Фегей і Сагар, ледве-ледве
264] Зброю несли цю велику на плечах; а в цій же кольчузі
265] Гнав Демолей у втечі троянців, що в полі розбіглись.
266] Третій дарунок — дві мідні купелі, до цього дві срібні
267] Чари, у формі човнів, на них різьблені сцени майстерно.
268] Так обдаровані, горді багатствами, йшли, увінчавши
269] Бантами з пурпуру скроні у той час, як ледве діставшись,
270] Втративши весла, із боку одного пошкоджене дуже,
271] Сміхом побите безславний Сергест суденце провадив.
272] Як то буває, коли на дорозі під колесо раптом
273] Вуж попаде, і воно переїде його там надвоє;
274] Чи коли сильним ударом розтрощить його подорожній
275] Й ледве живого на камені кине; і він надаремно,
276] Щоб утекти, у звивини довгі закручує тіло.
277] Частка одна його гнівна, і очі іскряться вогнями,
278] Дуже сичить, піднімаючи шию; а друга частина,
279] Окалічіла від ран, його тягне донизу, хоча він
280] Звоями в ється і сам в своє тіло вгризається. Так ось,
281] Втративши весла, судно волочилось. Однак він вітрила
282] Зараз підняв і заїхав у пристань у повнім розгоні.
283] Радий Еней, що судно урятоване й друзі вернулись,
284] Дав він Сергесту в дарунок рабиню Фолою із Кріту,
285] Вмілу в ремеслах Мінерви, що мала близняток при грудях.
285. …вмілу в ремеслах Мінерви…— тобто в рукоділлях.
286] Після змагання Еней благородний на поле подався,
287] Вкрите травою. Узгір’я, порослі лісами, довкола
288] Поле усе обступили, в долині ж майдан був для ігор.
289] Саме туди і подався герой, і з ним тисячі люду,
290] й сів на трибуні у самій середині. Всіх він закликав,
291] Хто б захотів позмагатись у бігу прудкому; призначив
292] Він нагороди усім і серця їх запалював ними.
293] Тевкри й сіканці зійшлись звідусіль сюди, разом змішавшись,
294] Ніс з Евріалом з’явилися перші.
294. Ніс з Евріалом — молоді друзі, що пізніше вчинять подвиг.
295] Свіжою юністю той Евріал визначався вродливий,
296] Ніс же — до хлопця палкою любов’ю; із ними син царський
297] Славного роду Пріама Діор; був Патрон тут і Салій,
298] —З них акарнанець один, аркадієць з Тегеї був другий.
299] Далі йшли два юнаки трінакрійські, Гелім із Панопом,
300] Звичні в лісах проживати; це друзі старого Ацеста.
301] Далі багато таких, що слава їх темна покрила.
302] Став тут Еней перед ними всередині й так до них мовить:
303] “Запам’ятайте собі, що скажу вам, і тіштеся з того:
304] З вас, усіх зібраних тут, без дарунку ніхто не відійде.
305] Списи два дам я із Кносу, з блискучої сталі твердої;
305. Списи… із Кносу…— тобто із Кріту. Крітяни, як і фракійці та амазонки, вважалися кращими метальниками списів.
306] Дам, щоби мали, сокиру двосічну, оковану сріблом.
307] Будуть дари ці однакові всім, а три перші одержать
308] Ще нагороди, і жовто-зелена галузка маслинна
309] Чола вквітчає їм. Перший звитяжець коня із убранням
310] Хай собі візьме. А другому буде — весь повен фракійських
311] Стріл сагайдак амазонський, при ньому ж і золотом шитий
312] Пояс, застебнутий пряжкою із самоцвітом великим.
313] Третій із них теж нехай звідціля задоволений вийде,
314] Цей арголійський шолом несучи із собою додому”.
315] Так він промовив. Місця позаймавши і гасло почувши,
316] Раптом майнули у простір вони; вже лишають границю
317] Й вихором в полі летять, лише на мету споглядають.
318] Ніс уже вирвався перший і перед всіма, що змагались,
319] Рветься вперед він, од вітру й летючого грому бистріший.
320] Другий по ньому, далеко, проте, залишився той другий —
321] Салій був ним, а на віддалі, далі за ними, вже третій
322] Був Евріал.
323] За Евріалом Гелім; за Гелімом же зараз позаду
324] Вже наступає на п’яти Діор; він рукою на плечі
325] Вже опирається так, що коли б залишилося більше
326] Місця, то він обігнав би того, або, щонайменше б,
327] Сумнів тут був, хто з них перший. Вже майже весь простір пробігли
328] І до мети наближались, втомившись, аж тут нещасливо
329] Ніс посковзнувся на крові волів; їх зарізали в жертву,
330] Й кров мураву всю зелену скропила, розлившись на землю.
331] Тут молодець, що радів наперед з перемоги, не вдержав
332] Ніг, хоч оперся об землю, бо вже потомились, і носом
333] Просто у нечисть упав і в кров пожертовну священну.
334] Про Евріала, однак, не забув він, про свого любимця;
335] Бо, піднімаючись з бруду, під Салія кинувсь,— той зразу
336] Впав і простягся на жовтім піску. Евріал перескочив
337] І, перемігши так з поміччю друга, на першому місці
338] Ставши, під оплески й оклики дружні мети осягає.
339] Другий Гелім був, а третій Діор перейняв собі пальму.
340] Голосно тут заперечує Салій і перед великим
341] Люду зібранням на схилі гори, й перед зборами радних
342] В перших рядах домагається честі, яку відібрали
343] Підступом в нього. Але Евріала рятує загальна
344] Ласка, і щирії сльози, і доблесть, що в гарному тілі
345] Дуже полонить серця. Ще й Діор йому тут помагає
346] Голосом дужим, що пальми дійшов він, але нагороду
347] Втратив би все ж, якби Салію перша пошана припала.
348] Батько Еней тоді каже їм: “Діти, оті подарунки
349] Лишаться вам, і ніхто тут не змінить вже місць переможців,
350] Та й змилосердитись треба в пригоді над другом невинним”.
351] Мовив і шкуру лева гетульського, кантом обшиту,
352] З кігтями з золота, Салію він оддає в подарунок.
353] Ніс на це мовить: “Якщо переможених так шанувати
354] Й тих, що упали, жаліти, то Ніса ти як обдаруєш?
355] З честю б я першу здобув нагороду, якби нещаслива
356] Доля так само, як Салія, теж і мене не спіткала”.
357] Так промовляє й лице він показує, й тіло, розмоклим
358] Гноєм залите. Тут батько шляхетний, на це усміхнувшись,
359] Щит велить винести — Дідімаона мистецтво було це,—
360] Знятий з одвірків священних данайцями в храмі Нептуна,
360. Зброю переможеного завжди вішали на дверях храму.
361] Цей подарунок величний він знатному дав юнакові.
362] Як перегони скінчили й Еней роздарив подарунки,—
363] “Ну, а тепер,— каже,— в серці у кого відвага, хай вийде,
364] Руки нехай піднімає й долоні, у ремінь сповиті”.
365] Мовивши так, нагороду подвійну за бій він складає;
366] Хто переможе — одержить вола у стрічках злотоглавих,
367] А переможений — меч і величний шолом для розради.
368] Довго не ждали, бо зараз з’явилось Дарета обличчя
369] В силі могутній, аж гомін довкола пішов між мужами.
370] Він одинокий, бувало, до бою ставав із Парісом;
371] Коло могили, де Гектор великий лежить, перекинув
372] Він величезного витязя Бута (цей же походив
373] Аж із Бебриції й тим величавсь, що був з роду Аміка)
374] І на піску золотім залишив його в корчах смертельних.
375] Саме /УїР_ет_и,ей до бою підняв свою голову перший,
376] Плечі широкі свої показав і вперед простягає
377] Руки, вимахує ними в повітрі й ударами сипле.
378] осі оглядаються, де ж супротивник, ніхто не посміє
379] Вийти з такої громади численної й ременем руки
380] вперезати. Тож радий він думці, що всі вже признали
381] Пальму звитяги за ним, стає перед самим Енеєм
382] Й без вагання, узявши за роги вола, промовляє:
383] Данину богині, як битись ніхто не виходить, то нащо
384] Тут стояти? І доки мене тут держати гадаєш?
385] Взяти дарунок дозволь”. Закричали всі разом дарданці
386] Домагались, щоб мужу обіцяне сповна віддати.
387] Гнівний Ацест тут словами картає Ентелла, що поруч
388] З ним на зеленім сидів моріжку, і гукає до нього:
389] “Гей же, Ентелле, з сіканських героїв колись найзнатніший!
390] Як ти дозволиш, щоб він та без бою забрав ці дарунки?
391] Де ж нині Ерікс, той бог, якого ти завжди даремно
392] Вчителем звав? Де поділася слава, яка рознеслася
393] Ген по Трінакрії всюди, й трофеї, що в тебе на стінах?”
394] Він же на це: “Ні любов до похвал, ані слави бажання
395] В мене не зникли від страху; та старість надходить, і в жилах
396] Кров застигає, і м’язи вже в’януть у немічнім тілі.
397] От коли б юність вернулась до мене колишня, якою
398] Хвастає так цей негідник, усе ж би мене притягнула
399] Не нагорода сюди, ні телець цей, на вигляд красивий,—
400] Тож до дарів тих байдуже мені”. Це промовивши, зразу ж
401] Кидає ремені два тяжелезні усім перед очі.
402] З ними, бувало, бог Ерікс завзятий в бої звик ходити,
403] В шкуру звірину тверду свої обвивати рамена.
404] Всі остовпіли,— сім грубих шкур надималось волових,
405] Вшитим свинцем і залізом. Поглянув Дареті, і найдужче
406] Він із усіх здивувався, й рішуче відмовився брати.
407] Син же Анхіса відважний, проте, цей тягар обертає,
408] Важить в руках і лічить ті звої й вузли безконечні.
409] Врешті старий із дна серця такими озвався словами:
410] “Що ж, якби ці рукавиці, і зброю ясну Геркулеса
411] Бачив хто-небудь, і січу злощасну на цім узбережжі?
412] Зброю цю Ерікс носив колись, брат твій (ось бачиш — донині
413] Змочена кров’ю і мозком обризкана). Нею він бився
414] З внуком Алкея могутнім. Була вона звична й для мене,
415] Поки у жилах буяла ще кров і заздрісна старість
416] Скроні мої не засіяла ще сивиною. Коли вже
417] Навіть троянський Дарет так нашої зброї злякався,
418] Та як Еней побожний дасть згоду й Ацест, що до бою
419] Сам спонукав мене,— добре, хай бій буде рівний, не бійся,
420] Кину я Ерікса зброю, ти ж ремені викинь троянські”.
421] Так він промовивши, плащ із плечей свій подвійний скидає,
422] Й тіло своє величезне, і кості великі, і м’язи
423] Він відкриває й стає, наче велетень, серед арени.
424] Батько тоді Анхісід сам виносить їм ремені рівні,
425] Й руки обом він обкручує тут же в однакову зброю.
426] Стали обидва навшпиньки вони, і напружився кожен,
427] Руки безстрашно обидва угору зняли у повітря,
428] Голови клонять назад, щоб їх вберегти від ударів;
429] Руки хапають руками і так боротьбу починають.
430] Той з них звинніший в ногах і юності певен своєї,
431] Цей же вагою і тіла будовою дужий, та в нього
432] Ноги важкі і хиткі у колінах, тяжкеє сопіння
433] Тілом здригає могутнім. Даремно ті мужі навзаєм
434] Густо гатять стусанами важкими, найбільш попід ребра,
435] Що аж гуде, так б’ються, що кожному в грудях аж дзвонить.
436] І поза вуха й по скронях гуляє кулак, від ударів
437] Вилиці їх аж хрустять. Став Ентелл непохитно й на волос
438] Не поступається, тільки уважно слідкує очима
439] Й лиш цілим тілом набік відхиляється, щоб стерегтися
440] Дужих ударів. А той — наче місто обліг таранами
441] Чи оточив своїм військом твердиню у горах високих.
442] Звідси і звідти заходять вони, де б хистом узяти,
443] Наскоки роблять даремно. Ентелл піднімає правицю
444] Вгору для нападу; той, попередивши зразу удар цей,
445] Швидко і звинно скрутившись всім тілом, відскакує набік.
446] Сила Ентелла на вітер пішла, і як був він важкенький,
447] Всім тягарем величезним на землю звалився. Так часом
448] Сосна, дуплава всередині, звалиться разом з корінням
449] Чи то на їді високій, чи на Еріманті. Зірвались
450] В запалі тевкри й Трінакрії молодь, і галас зчинився
451] Аж до небес. Підбігає Ацест і ровесника-друга
452] Перший з палким співчуттям піднімає з землі. Але в того
453] Не відібрала завзяття пригода ця, він не злякався:
454] Він ще завзятіш до бою стає, гнів збудив у нім силу.
455] Сором і згадка про доблесть колишню в нім лють запалили.
456] Кинувся він і завзято Дарета жене по рівнині,
457] То його правою вдарить рукою, то лівою вдарить,
458] Без перестанку, без перепочинку, немов градотуча
459] Сипле, так густо руками герой наш Дарета частує.
460] Тільки не може батько Еней уже стерпіти більше,
461] Щоб лютував так страшенно Ентелл і знущався жорстоко.
462] Стримав він бій той, безсилого вирвав Дарета й розважив,
463] Мовлячи так: “Нещасний, яке ж то велике безглуздя
464] Впало на розум тобі! Не бачиш, як хилиться сила
465] В сторону іншу і як обернулося щастя деінде?
466] Волі богів поступись”. З цим словом він бій припиняє.
467] Вірні ровесники зараз до суден провадять Дарета.
468] Ледве волочить він ноги, хитка голова опадає
469] То ув один бік, то в другий, випльовує з рота застиглу
470] Кров та із кров’ю помішані зуби. їх ще завернули,
471] Й меч із шоломом йому віддали, а пальму звитяги
472] Разом з волом для Ентелла лишили. А той, переможець,
473] Духом піднісшись і гордий з бика, такими словами,—
474] “Сину богині,— промовив,— і ви, всі троянці, дізнайтесь,
475] Що то за сила у мене була колись в юному тілі,
476] І від якої ви смерті Дарета оце врятували”.
477] Так він промовив, і, перед биком — нагородою бою —
478] Лиш на хвилину спинившись і вгору правицю піднісши,
479] Вдарив тоді твердозшитим ремінням якраз поміж роги,
480] І, розтрощивши весь мозок, затовк його в зламані кості.
481] Бик похитнувсь, затремтів, похилився і гримнув на землю.
482] Той над ним став і слова ці від щирого серця промовив:
483] “Краще життя за Дарета даю тобі, Еріксе, в жертву
484] І відрікаюся вже і від ременів я, й від уміння”.
485] Просить Еней, може, стрілами бистрими хто із них схоче
486] Ще позмагатись. Кладе нагороду, й рукою міцною
487] Щоглу випростує він у Сергеста в судні, і голубку
488] Шнуром до верху прив’язує вільно, щоб цілились в неї.
489] От позбирались мужі і всі жеребки поскидали
490] В мідний шолом; всім на радощі, перший з них сину Гіртака
491] Гіппокоонтові випав, а другий Мнестею, звитяжцю
492] В гонах морських, і віттям оливним Мнестей увінчався.
493] Еврітіон, твій брат, наш Пандаре преславний, був третім.
494] Ти ж, повеління діставши про те, щоб зірвать перемир’я,
494. …зірвать перемир’я…— Перемир’я між греками і троянцями було, як розповідається в “Іліаді”, порушене кинутою стрілою троянця Пандара.
495] Кинув стрілу колись перший в середину поміж ахейців.
496] Врешті, останній, на самому споді шолома, Ацестів
497] Жереб знайшовся; він зваживсь юнацький своєю рукою
498] Труд подолать. Гнучкі свої луки взялись натягати
499] Зараз мужі, і кожен за себе, міцними руками
500] З сагайдаків своїх стріли виймать. Тятива забряжчала,
501] Й перша крилата стріла юнака Гіртакіда прошила
502] Під небесами повітря; дійшла і забилася прямо
503] В дерево щогли. Здригнулася щогла, і пташка злякалась,
504] Пір’ям стріли наполохана; й оплески сильні довкола
505] Враз залунали. А потім завзятий Мнестей підступає,
506] Лук натягнувши, скеровує високо й око, й стрілу він.
507] Та, бідолашний, проте, у голубку саму він не може
508] Влучити зразу, а влучив лише у шнурок, на якому
509] Пташка з високої щогли, за ніжку припнута, звисала.
510] Та ж, із вітрами, кружляючи високо, в хмари злетіла.
511] Довго натягнений лук і стрілу свою нетерпеливий
512] Еврітіон ще тримав і до батька в молитві звертався,
513] Цілився довго в голубку, що так безтурботно і вільно
514] В небі ширяла під чорними хмарами й крилами била;
515] Ледве він стрелив, і мертвою впала, життя залишивши
516] В хмарах між зорями, й разом стрілу принесла із собою,
517] Що упилася у неї. Між ними всіма одинокий
518] Без нагороди тієї ще тільки Ацест залишився.
519] Отже, стрілу свою влучно пустив він в повітряний простір.
520] Хист свій мистецький і лука дзвінкого відлуння
521] Батько хотів показати. І от саме тут об’явилось
522] Чудо неждано очам всіх присутніх, що мало надалі
523] Стати важливим пророцтвом вікам. Пізніш оправдали
524] Все це події знаменні, про це й ворожбити зі страхом
525] У віщуваннях пізніш говорили. Бо в леті в пливучих
526] Хмарах стріла загорілась і полум’ям шлях позначила;
527] І розплилася, згорівши у плиннім повітрі. Так часом
528] Зорі, зірвавшись із неба, злітають і хвіст за собою
529] Тягнуть у леті. Всі в остовпінні завмерли, й молились
530] Всі до богів, трінакрійські мужі і тевкрійські. Знамення
531] Й можний Еней не відкинув; зраділого дуже Ацеста
532] Він обіймає, дарунки багаті дає й промовляє:
533] “Батьку, візьми оцей дар, бо Олімпу владика могутній
534] Нам показав свою волю цим чудом, щоб дар без вагання
535] Взяв ти почесний. Тож дар цей самого Анхіса старого
536] Зараз одержиш, кратеру оцю з візерунком. В величний
537] Дар Анхісові, батьку моєму, колись це на спомин
538] Дав фракійський Кіссей запорукою їхньої дружби”.
539] Так він промовив і лавром зеленим вінчав його скроні,
540] І переможцем Ацеста найпершим з усіх він вітає.
541] Еврітіон добросердий в тій шані йому не позаздрив,
542] Хоч він один збив голубку з високого неба. А дальший
543] Вже нагороду отримує той, що мотузку прострелив;
544] Той, що крилату стрілу у щоглу ввігнав, був останнім.
545] Поки наш батько Еней іще не скінчив ті змагання,
546] Кличе до себе учителя й друга малого Іула,
547] Сина Епіта, і шепче таке йому вірному в вухо:
548] “йди до Асканія, може, він має вже відділ хлоп’ячий
549] Напоготові й розподіл на вправи для вершників; зараз
550] Хай же виводить на конях загони, на дідову славу.
550. …на конях загони…— “Троянські ігри”, або “Троян” — це староіталійські ігри від слова “Ігиіа” (майдан), що випадково нагадує назву міста Трої. В історичні часи відновив їх диктатор Сулла, а потім Гай Юлій Цезар влаштовував їх на честь свого легендарного предка Іула.
551] Це перекажеш”,— промовив. А людям, які вже навколо
552] З’юрмились, каже покинути зовсім арену й лишити
553] Поле відкритим. Хлоп’ята над’їхали й перед батьками
554] Гордо пишаються всі, сидячи на загнузданих конях.
555] Молодь троянська й сікульська вся з дива гукнула, уздрівши
556] їхній похід. Мав вінець на підстрижених кучерях кожен,
557] Як-бо їм звичай велить; деренові мав кожен два списи,
558] Сталлю заковані: в декого ще й сагайдак був на плечах;
559] Вився на шиї ланцюг золотий і звисав аж на груди.
560] Вершників троє загонів і троє вожатих на конях,
561] Хлопців дві шістки за кожним вождем виступає, в окремих
562] Відділах, сяють вони всі так само, як сяють вожді їх.
563] Перщу колону юнацтва в захопленні щирім вів юний
564] Імені діда наслідник — Пріам, твоя парость, Політе;
565] Він італійців помножить; під ним — фракійський двомастий
566] Кінь, білі цятки на ньому та й бабки передні у нього
567] Білі, і високо горде несе він чоло своє біле.
568] Другий — це Атій, від нього рід Атіїв став у латинян;
569] Атій, хлопчина малий, був хлопчині Іулові любий.
570] Найкрасивіший на вигляд Іул із них їхав позаду.
571] їхав сідонським конем, що на спомин достойна Дідона
572] Подарувала йому і на доказ своєї любові.
573] Інше юнацтво на конях все їде, що дав у дарунок
574] Батько Ацест.
575] Оплесків громом вітають дарданці несмілих, і радо
576] їх оглядають, і в них пізнають вони образ їх предків.
577] А як, радіючи, стрілись очима вони із своїми
578] Й кіньми об’їхали їх, син Епіта їм голосом дужим
579] Гасло подав іздаля, ще й бичем на підтвердження ляснув.
580] От всі роз їхались рівно і ряд бойовий розв язали,
581] Всі три колони пішли своїм шляхом; та знову на гасло
582] Всі завернули з дороги і кинулись в наступ жорстокий.
583] Далі по-іншому вже розступились і знов завертають;
584] Стануть навпроти і колом оточують ряд супротивний,
585] То розгортають картину правдивого збройного бою,
586] То утікають і спини свої підставляють під стріли,
587] То повертають для бою списи, то в замиренні знову
588] їдуть рядами. Колись-то, як кажуть, на Кріті гористім
589] Був лабіринт, де між темними стінами стежка губилась.
590] Тисяча різних доріг там було, на яких невловимий
591] Бравсь незворотний обман і знаки провідні подорожнім
592] Нищив; і хлопці троянські в бігу тому так, не інакше,
593] Слід свій заплутують, в іграх наслідують битву й утечу,
594] Наче дельфіни, які на карпатських або на лівійських
595] Водних просторах гуляють і з хвилями ігри заводять.
594-595. …на карпатських… водних просторах…— на морських просторах острова Карпатії між Родосом і Крітом.
596] Звичай такого походу й такого змагання Асканій
597] Перший увів в Альба-Лонгу, коли її муром обводив,
598] І святкувати давніх латинців навчив, як і сам він
599] Відсвяткував колись хлопцем і з ним уся молодь троянська.
600] Передали своїм дітям той звичай альбанці, а звідси
601] Рим всемогутній узяв і зберіг оцей батьківський звичай.
602] Троя — він зветься, а хлопці, що грають,— троянське юнацтво.
603] Цим закінчилися ігри, відбуті в честь батька святого.
604] З цього моменту Фортуна мінять почала свою вірність.
605] В час, коли ігри свої при могилі вони святкували,
606] Донька Сатурна Юнона послала троянському флоту
607] З неба ІріДУ. і вітром у леті їй ще помагала,—
608] Не заспокоїлось серце, стара не загоїлась рана.
609] Діва та зараз в дорогу збирається й тисячобарвним
610] Луком і летом швидким, нікому не видна, злітає.
611] Бачить той збір величезний; оглянула берег старанно,
612] Бачить покинуті гавані й флот весь залишений зовсім.
613] А на самітному березі, здалека, плакало гірко
614] Трої жіноцтво по смерті Анхіса, і всі споглядали
615] В смутку тяжкому на море глибоке. Гей, скільки прийдеться
616] Втомленим хвиль подолати морських; лиш одне в них бажання —
617] Міста всі просять, набридло вже біди морські їм терпіти.
618] Отже, між них і вмішалась навмисне, щоб шкоду зробити.
619] Скинула з себе вона і подобу, і одіж богині,
620] Стала старою Бероєю жінкою тмарця Дорікла
621] Що величалась і родом колись, і ім’ям, і синами.
622] Так-то вона увійшла між троянське жіноцтво та й каже:
623] “Ох, нещасливі, кого на війні не убили ахейські
624] Руки під мурами рідного міста! О плем’я нещасне,
625] Доля тебе зберегла невідомо для смерті якої.
626] Сьоме вже літо минає від часу, як знищено Трою,
627] А по морях, і по землях усяких, по скелях і нетрях
628] Ми під зірками блукаємо змучені, прагнучи вийти
629] В путь до Італії, що утікає; ми ж оремо хвилі.
630] Братній тут Ерікса край і Ацеста гостинна оселя.
631] Що нам боронить тут мури закласти й дать місто громаді?
632] О батьківщино і в ворога вирвані марно пенати,
633] Як не згадати нам мурів троянських? Невже не побачу
634] Більше ніколи я гекторських рік Сімоента і Ксанта?
635] Нумо ж зі мною ходімо і спалим ці прокляті судна.
636] Бо в сновидінні я бачила образ віщунки Кассандри,
637] Як смолоскипи палаючі нам подавала й казала:
638] “Трої лиш тут ви шукайте, тут ваша домівка”. Пора вже
639] Взятись до діла, бо гаятись годі при чуді такому.
639. …при чуді такому.— Тобто при з’явленні Кассандри.
640] Четверо тут вівтарів є Нептуна, сам бог смолоскипи
641] о руки дає і відвагу”. Лиш мовивши це, ухопила
642] Перша ворожий вогонь і, піднісши угору в правиці,
643] Здалека ним закрутила й метнула. Жінки Іліона
644] —з подиву й жаху аж остовпіли. Одна, найстаріша
645] —а них багатьох, що стільки дітей у Пріама кормила,
646] Пірго, так мовить: “Це вам, матері, не Бероя ретейська,—
647] Це не дружина Доріклова! Зважте: у неї ознаки
648] Божої вроди, вогонь у очах, і що за обличчя,
649] Іолос який і хода. Я сама відійшла, залишивши
650] Авору Берою удома, яка ще на те нарікала,
651] Що, одинока, з усіх лиш вона не здолає віддати
652] Шану, нещасна, останню Анхісові, ані належно
653] Повеличати”. Отак говорила.
654] Та матері зловорожо дивилися оком недобрим
655] На кораблі, й між любов’ю до цеї країни вагались
656] І пориванням до царства, яке обіцяє їм доля.
657] В той час на крилах широких по небу злетіла богиня,
658] Довгу дугу попід хмарами креслячи в леті своєму.
659] Всі тоді раптом, захоплені чудом, із криком шаленим,
660] З вогнища храму хапають вогонь, а інші,— і листя,
661] Й хмиз з вівтарів ухопивши, й палаючі факели мечуть.
662] Віжки Вулкан попустивши свої, почав тут шаліти
662. Вулкан — бог вогню, тут у значенні вогонь.
663] Всюди — по лавах, по веслах, по кілях, ялицею вкритих.
664] Вістку, що судна горять, до могили Анхіса доносить
665] І до сидінь театральних Евмел. І самі вони бачать:
665. …і до сидінь театральних…— Місце, де відбувалися “троянські ігри”, мало форму амфітеатру.
666] Дим попід хмарами чорний клубочиться. Перший Асканій,
667] Що керував у змаганні веселих кіннотників бігом,
668] З запалом сам полетів аж до табору, що збунтувався;
669] Марно, задихавшись, гнались за ним, щоб спинити, старшини.
669. Старшини — вожаї, що навчали хлопчиків їздити на конях.
670] “Що за нове божевілля,— гукнув він,— чого вам ще треба,
671] Це ж, громадянки нещасні, ви не ворогів, не аргівський
672] Табір ворожий, а власні надії свої запалили.
673] Я, ваш Асканій, ось тут перед вами”. І кинув під ноги,
674] Знявши, шолом, що в ньому подобу війни удавав він.
675] Спішно прибув і Еней, і за ним уся тевкрів громада.
676] Ті ж, ізлякавшись, розбіглися всюди, по всіх узбережжях,
677] І повтікали в ліси, і, знайшовши печери, сховались
678] Нишком. Почин свій клянуть; за провину їм сором; пізнали
679] Знову своїх вони; з їхнього помислу зникла Юнона.
679. …зникла Юнона.— Вони звільнилися від чарів Юнони.
680] З цього, однак, ні вогонь, ні пожежа не втратили сили
681] Непоборимої, ще під дубиною вогкою клоччя
682] Тліє й димує повільно, і жар помаленьку з’їдає
683] Судна; мов пошесть якась розплилася по цілому тілу;
684] Не помагають зусилля мужів, ані вилиті води.
685] Благочестивий Еней тоді скинув з плечей свою одіж,
686] Руки до неба простяг і благає в богів порятунку:
687] “Можний Юпітере, якщо усіх до одного троянців
688] Ти не зненавидів і милосердя ще давнє лишилось
689] В тебе до наших страждань, то дай тепер, батьку, можливість
690] Вирватись з полум я флотові й тевкрів останні пожитки
691] Вирви од згуби. Або своїм громом, якщо заслужив я,
692] Все, що лишилось, пошли на загибель, твоя хай правиця
693] Все тут погубить”. Він це лиш промовив, і враз розшалілась
694] Чорная буря й невидана злива, і вже затремтіли
695] Гори і доли від грому: дощ ринув із хмарного неба,
696] І непроглядна від вітру зчинилася темінь навколо.
697] Палуби зверху повні води, і напівобгорілі
698] Балки мокріють, та, зрештою, пломінь потух уже зовсім;
699] Судна від лиха врятовано, тільки чотири пропало.
700] Батько Еней, проте, випадком прикрим цим вражений тяжко,
701] В серці всіляко журбу свою важив велику, чи має
702] Тут осідати, на нивах сікульських, і знехтувать зовсім
703] Присуди долі, чи до італійських країн добиватись.
704] Нант же стаоий, ш,о його лиш Паллада Трітонія пильно
705] “Вчила і в хитрих мистецтвах зробила його знаменитим,
705. …в хитрих мистецтвах…— в умілості пророкування, даній Палладою.
706] Те поясняв, що кару богів провіщає велику,
707] Й те, чого вічний порядок призначення хоче,— отож він
708] Розвеселить намагався Енея такими словами:
709] “Сину богині, куди лише доля веде і заводить,
710] Всюди ходім, що б не сталось, і все переможем терпінням.
711] Тут біля тебе Ацест, із божистого роду дарданець.
712] Радься із ним, йому звірся, до тебе він завжди прихильний.
713] Ти передай йому тих, що не можеш узять, бо згоріли
714] Судна, і тих, що усі їм твої починання великі
715] Вже наобридли, і старших мужів, і жінок, що втомились,
716] Ідучи морем, віддай, що слабе й небезпеки боїться;
717] Дай їм, потомленим, дозвіл закласти на землях цих місто,—
718] Хай їм дозволено буде його називати Ацеста”.
719] Цими словами старенького друга загрітий, усе ж він
720] Перебирає в душі своїй всякі думки і турботи.
721] Чорна на небо вже в’їхала ніч на своїй колісниці.
722] Видалось, раптом із неба зійшов несподівано образ—
723] Батька Анхіса й такими озвався словами: “Мій сину,
724] Поки я був між живих, дорожчий життя мені був ти,
725] Сину мій, битий прокляттям ілійським. Приходжу сюди я
726] З волі Юпітера, що кораблі від вогню врятував нам,—
727] З неба високого, врешті, зіслав милосердя. Послухай
728] Ради найкращої, що подає тобі Навт, ваш порадник.
729] їй до Італії найхоробріші юнацькі серця лиш
730] Вибери і заведи їх туди. Бо тверде і суворе
731] Плем’я у Лації мусиш скорити. Зїиди, проте, перше
732] В Діта домівку підземну і крізь авернійські глибини,
733] Сину, добийся до мене. Не в Тартарі я нечестивім
734] Перебуваю, між тіней сумних, а в Елісії, світлім
735] Богоугодних зібранні. Сюди, якщо жертву багату
736] З чорних тварин ти складеш, приведе тебе чиста Сівілла.
736. …а чорних тварин…— Підземним богам жертвували чорних тварин.
737] Там ти весь рід свій пізнаєш і місто, яке тобі дасться.
738] Отже, прощай! Ніч волога пройшла вже середину шляху,
739] Подихом коней повіяв на мене світанок суворий”.
740] Так він промовив і ніжним серпанком розплився в повітрі.
740. На світанку тіні померлих мали зникати.
741] “Гей, куди ти подався, куди поспішаєш,— до батька
742] Мовить Еней,— перед ким утікаєш? І хто ж заважає
743] Нам тут обнятись?” — сказав це і попіл роздув, і погаслий
744] Вогник, і лара пергамського, й вогнище сивої Вести
745] Жертвою він вшанував із святого зерна і куріння.
745. Жертвою він вшанував із святого зерна і куріння.— Ячмінну муку і фіміам приносили в жертву пенатам, щоб умилостивити їх після лиховісних снів.
746] Зараз скликає він друзів, по-перше, Ацеста, й говорить
747] їм про накази Юпітера, й милого батька поради,
748] Й задуми ті, що їх має в душі. Не тратять на раду
749] Ані хвилини, й Ацест його задумів не відкидає.
750] Місту жінок одписавши, лишають вони, і охочий
751] Люд, і ті душі, які до великої слави не прагнуть.
752] В суднах лавки поправляють самі вони, й замість згорілих,
753] Балки новими замінюють, весла і линви ладнають.
754] їх не багато, зате молодецька в них доблесть військова.
755] Ралом тим часом Еней і границі визначує місту,
756] Жеребом ділить місця під доми,— Іліону тут бути,
757] Тут же він місце відводить під Трою. Ацест же, троянець,
756-757. …Іліону тут бути, тут же він місце відводить під Трою.— Місто зватиметься Іліон, а околиця — Троєю.
758] Тішиться царством, визначує форум, старшину скликає,
759] Установляє права; ще й на Ерікса славній вершині,
760] Зорям сусідній, Венері споруджує храм Ідалійській,
761] Гай пресвятий і жерця приділяє могилі Анхіса.
762] Бенкетував весь народ дев’ять днів, на жертовниках жертви
763] Всі поскладали. Вітри заспокоїлись, хвилі на морі
764] Тихо плескали, лиш Австер один не втихає і знову
765] Кличе на море. І вздовж узбережжя крутого страшенний
766] Плач залунав. В обіймах прощальних дні й ночі минають.
767] Вже матері, навіть ті, що колись їм страшним видавалось
768] Моря лице і нестерпним ім’я його, їхать готові
769] Й зносити мандрів труди. А батько Еней добросердий
770] Словом ласкавим усіх утішає й з рясними сльозами
771] Передає під опіку Ацестові, родичу, всіх їх.
772] Еріксу потім велить три воли він у жертву зарізать,
772. Троянці приносять жертви Еріксові, покровителю Сіцілії, щоб він беріг їх під час плавання по бурхливому сіцілійському морю.
773] Для буревіїв ягницю, й тоді вже відв’язувать линви.
774] Сам же вквітчав собі голову зрізаним листям оливним.
775] Ставши на носі судна, держить келих, і м’ясо жертовне
776] Кидає в хвилі солоні, й перлисте вино виливає.
777] Друзі в змаганні б’ють веслами воду й гребуть ними хвилі,—
778] Вітер, іззаду за ними зірвавшись, у путь проводжає.
779] В час той Венера, в журбі неспокійна, отак до Нептуна
780] Заговорила, всі жалі свого виливаючи серця:
781] “Гнів ненаситного серця Юнони мене приневолив,
782] Мій ти Нептуне, до тебе прийти з цим гарячим благанням.
783] Гніву ні час не спроможен тривалий зм’якшить, ні побожність,
784] Влада Юпітера й долі веління зломити не в силі.
785] їй ще не досить, що з Фрігії серця злочинна ненависть
786] Вирвала місто, на всяке знущання його передавши,
787] Трої останки, і попіл, і кості вона іще й досі
788] Все переслідує. Шалу такого причину хіба лиш
789] Знає сама вона. Сам ти недавно на водах лівійських
790] Свідком був, розрух який учинила на морі; з землею
791] Небо змішала, дарма довіряючи бурям еольським,
790-791. Про бурю див. кн. І.
792] В царстві твоїм на такеє дерзнула.
793] Навіть тепер ось, злочинно намовивши наших троянок,
794] Знищила судна ганебно й примусила, флот загубивши,
795] Друзів лишити своїх у незнаній країні. Благаю,
796] Тим, що зостались, дозволь, хай безпечно доїдуть по хвилях
797] До лавремтійського Тібру, доб’ються того, що прошу я,
797. …до лаврентійського Тібру…— Тібр названий лаврентійським тому, що тече мимо міста Лаврента, столиці царя Латина.
798] Це ж бо можливе, бо парки для них те призначили місто”.
799] Так цього моря звитяжець, Сатурнів нащадок, промовив:
800] “Слід, Кітереє, аби ти державі моїй, о богине,
801] Вірила, ти ж бо сама з неї вийшла. А стільки довір’я
802] Я заслужив, бо я заспокоював часто шалену
803] Лютість і моря, і неба. Не менш і на суші,— а свідки
804] Ксант з Сімоентом — журився твоїм я Енеєм, коли ще
805] Тиснув до мурів Ахілл знесилені Трої загони
806] й тисячі смерті віддав і шуміли загачені ріки,
807] Ксант не знаходив до моря шляхів докотить свої хвилі.
808] Я тоді вирвав Енея, у хмару сповивши, коли він
809] З сином Пелея хоробрим зустрівся в бою і нерівні
810] Сили й боги в них були. Хоч дуже хотів я дощенту
804-810. Йдеться про бій Енея з Ахіллом та битву троянців при річці Скамандрі (Ксанті), коли Ксант через трупи не міг текти до моря. Тоді Нептун урятував троянського героя від неминучої смерті (“Іліада”, XX, 79 і далі).
811] Знищити мури зрадливої Трої, споруджені мною,
812] Серце у мене і далі до нього те ж саме лишилось.
813] Страх віджени! Він безпечно доїде у пристань Аверну —
814] І ак, як ти хочеш цього. Одного лише втратить в пучині.
814. Одного лише втратить…— тобто стерничого Палінура.
815] І ой лиш один наложить за всіх головою”.
816] Цими словами тоді заспокоївши серце богині,
817] Ьатько у золото коні впрягає, й гнуздає старанно
818] їх вудилами, і віжки цілком із рук випускає,
819] Іпроїздить, мов на крилах, по плесу блакитного моря.
820] Хвилі втихають, і збурене море під небом гримучим
821] Стелеться гладдю, з широкого обрію хмари зникають
822] І появляються постаті різні його товариства,
823] Різні потвори жахливі, хор Главка прадавній, Іноїн,
823. Іноїн — син Іно, дочки Кадма і Гармонії.
824] Син Палемон, і Трітони швидкі, і все Форкове військо.
825] Зліва Фетіда, й Меліта, і діва також панопейська;
826] Кімодокея, і Спіо, і Талія тут, і Нісея.
827] Тут до батька Енея у розум його неспокійний
828] Радість ласкава на зміну прийшла, й він наказує спішно
829] Щогли підняти усі й натягнути на реях вітрила.
830] Разом за линви хапаються всі і то зліва, то справа
831] Всі паруси розгортають, то реї повернуть високі,
832] То їх одвернуть; і флот весь попутні вітри підганяють.
833] Перед всіма Палінур веде свій загін густолюдний,
834] А за наказом услід свої судна керують вже інші.
835] А на небесній дорозі середини вже досягала
836] Ніч росяниста; й при веслах, на лавах твердих розіклавшись,
837] М’язи свої моряки розпрямляли у милім спочинку,—
838] Сон легковійний з-між зір у просторах ефіру ізлинув,
839] Темінь повітря розсунув, і тіні розвіяв, і прямо
840] Йде, Палінуре, до тебе, й дрімоту сумну навіває
841] На безневинного. Високо бог, на Форбанта подібний,
842] Сів при кормі і таку починає з стерничим розмову:
843] “Гей, Палінуре,” сину Іасів, несе саме море
844] Флот наш, і рівно вітрець повіває, пора відпочити.
845] Голову тут прихили, відірви на хвилину від праці
846] Втомлені очі; а я вже тебе заступлю в твоїм ділі”.
847] А Палінур, ледве очі підвівши, таке йому мовить:
848] “Кажеш, забути мені, чого варті погідне обличчя
849] Моря і тихії хвилі? Чи можна цій вірить потворі?
850] Як же довірю Енея (що ж інше?) змінливій погоді
851] й небу, що стільки разів вже мене обмануло, погідне?”
852] Так промовляє, й на ручку стерна налягає, й на волос
853] Не попускає, припавши й очима у зорі уп’явшись.
854] Бог же ударив його по обличчю гіллям, що спливало
855] Свіжою Лети росою і чарами Стіксу просякло,
854-855. …гіллям, що спливало… Лети росою…— Перед оселею Сна тече джерело Лети, ріки забуття.
856] І проти волі йому обважнілі склепляє повіки.
857] Ледве дрімота неждана позбавила пружності тіло,
858] Сон вже на нього наліг і, частину корми відірвавши,
859] Разом з кермом у хвилі пливучі ним сторчголов кинув.
860] Кликав він друзів на поміч даремно. А Сон, відлетівши,
861] Наче маленька пташина, на небо полинув. Хоч все те
862] Сталось, та флот своїм шляхом безпечно прорізує море
863] І під опікою батька Нептуна без страху прямує.
864] Вже підпливав він, під скелі Сирен підходячи близько,
864. Скелі Сирен — три скелясті острови біля південно-західного берега Кампанії.
865] Грізні колись, бо білілись кістьми незліченними вбитих
866] (Здалека глухо шуміли вони, биті хвилями завжди).
867] Дивиться батько, що плине судно без керманича хистко,
868] й сам серед пітьми нічної повів корабель він по хвилях.
869] Гіоко ридав він, у серці зворушений долею друга:
870] Ох як же міг ти повірити небу погідному и морю!
871] Будеш ти голий лежать, Палінуре, в пісках невідомих”.
871. Будеш ти голий лежать… в пісках невідомих.— Труп Палінура буде прибитий хвилями до берега.
