Віддавала мати доньку
На чужую сторононьку,
А, як віддавала
Та й наказувала –
Не йди, доню, до домоньку!
Але ж доня не стерпіла,
Та й у рочок прилетіла.
Перекинулася
Сивой зозуленькой,
В сад вишневий вона сіла.
Сіла вона собі, сіла
Та й стала вона кувати:
Вийди, моя ненько,
Як я вже близенько,
Вийди, моя рідна мати.
А, як вийшла рідна мати,
На порозі вона стала,
Та як нагадала,
Що доньку віддала –
Гірко-гірко заплакала.
Віддавала мати доньку
На чужую сторононьку,
А, як віддавала
Та й наказувала –
Не йди, доню, до домоньку!
