На Подолі, під Татарською горою,
вітер спить вечірньою порою,
ніби кіт, пригрівся до тепла.
А зима чомусь і не прийшла.
Зачепилась за Дніпровські кручі,
розтопилась в променях блискучих
і загралась, ніби немовля.
А за нею так скуча земля!
Без зими так сіро і печально!
Плачуть в трубах Либідь і Почайна,
що про них співали кобзарі.
Забруднили небо димарі,
зіпсували воду і погоду.
Поржавіли ковзани без льоду.
І чекати снігу будем ми
знов аж до наступної зими.
- Наступний вірш → Віка Івченко – Журавлі
- Попередній вірш → Віка Івченко – На риболовлі
(Оцінок ще немає)