Віктор Гудим – Подол: Вірш

Обрій хмарами хмуриться:
Чорним хмелем звисає дим.
Пилом припала вулиця —
Пилом червоно-рудим!
Рейки, залізні канати,
В ноги – камінням шлак…
Труби сплелися мов ґрати,
Труби засмоктує мла!

Виром шумують вагранки —
(Золота зграя на зграю!)
Зорями – бризки у танки,
Зорями бризки сідають…
– Пильно обточую грані:
(Супорт затиснув різець!)
Сонце мережі багряні
Ніжно на вікна кладе.
Знаю: не тільки в заводі
Радість і творчий екстаз —
Там, і над нивами – подих:
Пісня змагань розлилась…

Тіні розбіглися скоро:
В’яне розхристаний день.
В сутінках шумом бадьорим
Кличе Подол і гуде!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Віктор Гудим – Подол":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Віктор Гудим – Подол: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.