Віктор Кордун – Цей сніг іде – такий величний: Вірш

Цей сніг іде – такий величний! –
немов наприкінці історії…
Стримить до серця по дотичній
і захлинається просторами.
Життя й кохання – тільки літо:
ще день, ще мить – і вже нема.
Що менше долю пережито, –
то довша випаде зима.
З насінням трав і мрій під снігом
своїх нових нарояень ждемо:
ми – лід з печалями і сміхом,
зело – коріння в чорноземі.
Летить стріла кудись – хто знає?
Снується промінь у світах…
Чи хтось оце життя безкрає
тримає в трепетних руках?
Віддати всього себе світлу
і над землею засвітати.
Зима, як білий крин, розквітла –
не відвернути, не зірвати.
Цей сніг іде – такий величний…