4.
віють вітри:
розхлюпують дівоче волосся
дунаями по наших степах
віють вітри:
видувають усе земляне
із лісів, із дощів і людей
віють вітри
і болить моє серце
запало воно межи люди
і зростає виновим кущем
схилився над ним
матері променистий образ
і небесні долоні
розпростер наді мною
11.
укрившись від смерті
китайкою крові
маковою тінню
став під нею
забутий на бойовищі козак –
віки не вставав:
не поранений навіть
червоніє поле
з весни до осені –
то зринає пам’ять
то снігами заноситься
як вітер шугає над ним
вороний плач коня
