Ліси мої смутні і великі,
залишайтесь зі мною! —
Я знаю, як вам невимовно страшно
перед навалою ночі:
я теж боюся не вийти із темряви,
але ж вам і втікати несила,
коли тишу поймає сутінь, —
так скорботно вона заступає.
Як настане мій час,
я хотів би назавжди лишитися з вами,
серед просвітлених поглядом Бога
умиротворених ваших галяв:
ні, не метеликом,
ні, не травинкою, —
а самою тільки присутністю.
- Наступний вірш → Віктор Кордун – Ця ніч
- Попередній вірш → Віктор Кордун – Сама тільки можливість
(Оцінок ще немає)