То вже тікає не косуля, –
то свище між дерев
рогатий вітер.
А смерть слідом петляє
на чотирьох тремтливих ніжках
в сполоханому руні.
Вовки відстали,
і продовжує погоню
із останніх сил
дух вовковийний,
вирвавшись із тіл.
- Наступний вірш → Віктор Кордун – Немовлене ім’я
- Попередній вірш → Віктор Кордун – Покинута хата
(Оцінок ще немає)