«Мамо, не плачте. Дивiться, ось хлiба окрайчик.
Трошки я з’їв, а другий кусочок принiс.
Бабця сказали, це вчора приходив зайчик,
Дав нам гостинця i знову побiг у лiс.»
Темiнь в кутках залягла, як земля, глибока.
Сонце не входить – спинилося перед вiкном.
Блиснула сталь i порiзала променем око.
Наче по склу, скреготнуло по серцю бруском.
«Мамо, а що ви, на поле не йдете сьогоднi?
Бабця сказали, вже дядька Миколи нема.
Мамо, чого це у вас такi руки холоднi?
Мамо, пустiть мене! Мамочко! Мамочко! Ма…»
