Вот тебе, мой друг сердечний,
Ангел сердца моего, –
Разбери сей стих чудесний, –
Я дарю тебе его.
Тату, тату ріднесенький!
Хіба ж ти не знаєш,
Що я все те роблю тобі,
Що ти мені скажеш?
Молюсь Богу щирим серцем,
Як спатки лягаю,
На колінках, тату рідний,
І як уставаю.
Я не журюсь, татусеньку, –
Це так прихилився,
Щоб на тебе, ти мій рідний,
Щоб я надивився.
Чого мені ще скучати?
Я ще погуляю…
От, як ти мене покинеш,
Тоді заскучаю.
Може, ти мене сховаєш, –
Бог про теє знає,
Хто – чи батька, хто – чи сина
Скорій поховає.
Чого ж ти, мій тату рідний,
Чого зажурився?
Чого ти тепер на мене,
Чого ізхилився?..
Що ти казав мені, тату,
Я усе те знаю:
Богу молюсь, Бога боюсь,
Царя почитаю:
Він – як рідний усім батько,
Сирот воспитає,
За те його увесь народ,
За те прославляє.
З недобрими людьми в світі
Знаться не буду.
Бога буду бояться,
Тебе любить буду…
