Чого ти лаєшся, Тарасу?
Що не найшов в Борзні припасу,
Якого ти тоді бажав?!..
Сам ти такий, як мене лаєш.
«За що?» – ти, може, попитаєш?
За те, що в хутір не забіг.
Якогось жида віз з собою
Мерзенного і з бородою
І через те мене минув…
Який же ти земляк,
Який же ти писака?
Неначе гнав тебе собака!
Боявся день подарувать,
Щоб побувать у мене в хаті,
Щоб пісень вмісті заспівати,
Якії серце нам гризуть.
Ми б на бандурці забриньчали,
А циганчата б танцювали
(Хоч би вже з лихом пополам).
Я рад би був тобі, як брату.
Якби забіг до мене в хату,
Неначе б сваху шанував!
В мене худоби дуже мало,
Да ще б найшли – горілку, сало, –
І з’їли б трошки й запили.
Да розказав би дещо гарне
Про земляків, не іностранне,
Бо я до язиків не вдавсь…
Дак ні!… Зазнався, бач, з панами,
З писаками, з багатирами,
А земляка дак і забув!
Бодай тобі за цюю штуку,
Послали відьми тую муку…
Послухай, – зараз іскажу:
Борщу, вареників, литивки,
Семги, чехоні і скубрійки
З пів-года щоб не коштував;
Щоб цілий день не пив горілки,
Не довелось щоб і наливки
Ковтнуть хоч раз один на сміх;
Да щоб приснилось: бужанина,
В’юни, лоскірка і свинина
З сметаною да і з хрінком;
Отії щи щоб ти їв руські,
Отії соуси францюзські,
Що тільки в животі бурчить…
Лютую я на тебе дуже, –
Тобі дак, може, і байдуже,
Мене ж за серце зачепив.
І ще скажу словце, Тарасу!
Біда жить в світі без запасу,
Грошима люде що зовуть.
Я б ще побув у Петенбурсі
І побував би в вашій бурсі,
Що Академієй зовуть.
Побачив би тебе, Тараса,
Що написав Торквата Тасса,
Того, що славний медальєр.
Там Григорович є добряга…
Да ще найшовся б чолов’яга,
І серце б трошки пожило…
Там Глинка той, що добре грає,
Що пісень всяких він співає,
Як би весною всі птахи!..
Дак що ж робить?.. Не маю долі:
Живу у світі, як в неволі, –
Як пташка в клітці, так і я!..
Співають пташки і в неволі,
Да все не так, як би на волі, –
Що аж звірі танцюють їм…
Прощай! Не хочу більш писати,
Паперу більш щоб не псувати,
Нехай судовики псують!..
