Лялько моя рідненька,
Чого зажурилась.
Головкою кудрявою
На руки схилилась?
Рано, серце, рано, пташко,
Тобі горювати.
Треба тільки в твої літа
Грати та співати.
Хіба серце твоє чує
Батькову невзгоду?
Не журися, моя лялько,
Та молися Богу!
Не дасть Він нам загинути,
Нас Він не загубить:
Хто вірує в Нього щиро,
Того Сам Він любить.
Коли, Бог дасть, мій синашу,
Поживем на світі,
То багацько ти пізнаєш
Тоді в наші літа:
Будеш всьому учитися, –
Учись, не заучуйсь, –
Люби Бога більше всього
Та й нас старих слухайсь.
Людей люби, як тих братів,
Дурням не потакуй.
Коли тобі зло сподіють,
Їм добром віддякуй.
Коли горе зострінеться,
Люди покепкують,
Буде тяжко, буде важко,
Всі тебе зопсують, –
Не плач тоді, не журися:
То все не помога.
Терпи горе, мій синочку,
Та надійсь на Бога.
Не видавай лукавому
Серцем совладіти, –
Нехай буде те серденько
Вірою зогріто.
В горі тяжкім із сльозами
Помолися Богу:
В Нім єдинім найдеш силу,
Вірную помогу;
Він, Отец наш милосердний,
Діток не забуде.
Помолися, і на серці
Веселіше буде.
Коли будеш шанувати
В серці своїм Бога,
Так не бійся ні невроди,
Ні злого ворога!
Отак дія, мій синочку,
Не раз ти згадаєш
Свого батька старенького,
І спасибі скажеш.
