Вечоріє, смеркається,
Де дальше темніє,
Зривається хуртовина, –
Вітер вельми віє.
Віяв просто мені в пику
Уже через міру.
«Поганяй!» – я обізвався
К свому машталіру.
Був я трошечки п’яненький:
Мав на душі горе.
Тоді справді було мені
По коліна море.
Вітер свище, реве, несе,
Вихрі піднімає,
Впирається прямо в груди,
Очі засипає.
«Погоняй скорій, Охриме,
В полі ми загинем!
Та гляди, чи так ми їдем!..
Дорогу як кинем,
Пропадем, як руді миші,
Десь посеред поля…
Лучче б сидіть в теплій хаті…
Понесла ж неволя!»
Хто любив коли по правді,
Як не можна більше,
То іншому траплялося
Хуртовини гірше.
Підстирила й мене стира
Полюбить дівчину,
Не на радість, не на втіху,
На лиху годину,
Бо бідному, без талану
Любить не годиться:
Йому дулю під ніс дадуть,
Як схоче жениться.
Нехай буде пречестнійший,
Нехай прехороший,
Скажуть: «П’яниця, бездільник,
В його нема грошей!»
Гроші, гроші і худоба! –
Без вас хоч пропасти,
Коли б чорта у болоті
З рогом де попасти.
Спершу б, може, ізлякався, –
Я б перехрестився,
Обома б після руками
За ріг учепився.
Кричав би: «Давай худоби,
Диявол проклятий!
А то здохнеш підо мною,
Бісе волохатий!
Хвіст одірву, ноги тобі
Всі переломаю,
Усі ребра дубиною
Твої пощитаю,
Назад очима поставлю,
Поодріжу уші,
Будеш стогнать коло пекла,
А не бить баклуші.
Зуби всі повибиваю,
Вправлю в ніс каблучку,
Поб’ю морду тобі усю, –
Загну у карлючку,
Пригрундзюю до берези,
Як тую собаку,
Поламаю всього тебе,
Зотру на табаку!
Не даром вас вовкулаків
Поскидало з неба;
Там мабуть то дармоїдів
Не дуже то треба!
Чуєш, гаспид, чуєш, гаде,
Подавай худобу!
Трісне душа, трісне й тіло,
Хоч кричи ти пробу»!
Може б, тріснув, і чортяка
Дав би мені грошей,
Тоді і я, де вже треба,
Вельми б був хороший.
Дак цього не буде зроду:
Чортів нема в світі,
А більше вже нігде достать,
Нема й на приміті.
Безталанний я, безщасний!
Нащо полюбився?
Тоді мабуть відьма здохла,
Як я народився.
Гірко в світі жить без грошей,
Солодко з грошима:
З ними буде прерозумний
З довгими ушима.
Як захоче він жениться,
Оддадуть за нього:
Довгі уші не завадять, –
З грошима нічого.
«Буде ляпать»! – скажуть. Добре:
Йому усе гарно…
Проживе такий у світі,
Проживе не марно.
Де б прийшлось сказать розумно,
І там їми ляпне,
А другий за його скаже,
Да в кишеню цапне.
І такії наживуться в світі,
Як ісхочуть,
Вони сами себе хвалять
Да людей й морочуть,
А ти все собі балакай,
Голим усе будеш,
І вмреш голий без худоби,
Ще й чесним не будеш.
Думав, гадав дорогою,
Трохи не скрутився,
Та на силу білим світом
Дома опинився.
Коні бідні вже пристали,
По снігу тягавши,
Я змерз зовсім, Охрим охрип,
На шкапів кричавши…
