Ми прагнем, щоб краса потомство мала,
Щоб цвіт її ніколи не зачах,
Щоб квітнула троянда нетривала,
Все наново постаючи в бруньках.
А ти, закоханий у власну вроду,
Її годуєш полум’ям своїм,
Розвалюєш – скажи, кому на шкоду? –
Душі своєї багатющий дім.
Ти, хто весні сьогодні пишна пара,
Пригноблюєш весняне почуття,
Як той багатий, та нещасний скнара,
Змарновуєш на вбогості життя.
Світ пожалій, не зводь красу до гробу,
Віддай природі борг – свою подобу!
Переклав Дмитро Павличко
* * *
Ми пагінці плекаємо кущів,
Щоб відновить красу троянди ними.
Хай кущ старий і всохне без дощів, —
Весною пагін молодий цвістиме.
А ти, в свій блиск закоханий без меж,
Марнуєш скарб, позичений в природи,
І з голоду серед достатку мреш,
Жорстокий вороже своєї вроди.
Провіснику весняної снаги,
Коротких днів окрасо нетривала,
Твоя самітність нині в ланцюги
Потік життя безжально закувала.
Над світом змилуйся і дар краси
Новим вікам назустріч понеси.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Народженню новому завдяки
Краса троянди не зазнає згину.
Хай у старої в’януть пелюстки,
Молодша їй з’являється на зміну.
Проте, в зачаруванні красоти,
Яку ти маєш, друже кароокий,
Буяння в злидні обертаєш ти, –
Свій ворог, хоч солодкий, та жорстокий.
Ти, свіжий витвір вічного життя,
Тендітним обдарований багатством,
У пуп’янку ховаєш майбуття,
Поєднуючи скупість з марнотратством.
Світ пожалій, могилі не віддай
Майбутнього прекрасний урожай!
Переклав Олександр Грязнов
