Усе вже я про тебе розповів,
На що мій дух спромігся й слово щире.
Що віднайду, яких докину слів
До образу твого, ясний кумире?
Нема нічого вже. Та знов і знов
Я від кінця вертаюсь до прологу
І словом древнім, як молитву богу,
Щодня тобі співаю про любов.
І ті слова в новій любові й досі
Звучать так само на новий мотив.
Любов не бачить сивини в волоссі,
Навіки взявши старість в наймити.
Приходиш ти, любове, гостю любий,
Як вигляд наш твою віщує згубу.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Чи є в моєму мозку щось таке,
Незвичне, невідоме для спільноти,
Щоб зміг кохання висловить палке
Або ж твої уславити чесноти?
Нема нічого. Наче молитви,
Повторюю щоденно слово в слово
Одне й те саме. І хоч як назви:
Ти – мій, я – твій, та це звучить святково.
Щоб почуття, народжуючись знов,
Не укривалось пилом і лузгою,
Не знає зморщок молода любов
І робить давнину своїм слугою.
Знаходжу втіху від кохання там,
Де Час, здається, зупинився сам.
Переклав Олександр Грязнов
