Розставшися, ввійшов я в себе оком,
А те, яким тримаються доріг,
Поволі сліпне, вражене пороком,
Хоч зримих змін ніхто б не спостеріг.
Ані пташок, ані трави зображень
Моїй душі не віддає воно,
Тому й душа не має певних вражень
Від тих речей, що знала їх давно.
Вродливці пишні чи гидкі потвори,
Прекрасні горлиці чи вороння,
Чи день, чи ніч, верхів’я гір, чи море, —
До тебе всіх душа моя рівня.
Це, вражений краси твоєї дивом,
Мій вірний зір тепер став неправдивим.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Затьмарила розлука зір очей.
Вони, у душу дивлячись мою,
Не розрізняють видимих речей
І знехтували функцію свою.
Свідомості вони не надають
Про все, що бачать, об’єктивний звіт.
З глибин душі постійно дістають
Твій образ, заступаючи цей світ.
Якусь прекрасну чи потворну річ
Подібною до тебе робить зір:
Ворону чи голубку, день чи ніч,
Морські простори чи вершини гір.
Моя, тобою сповнена, душа
Можливості щось бачити лиша.
Переклав Олександр Грязнов
