Була б моя любов дитям нагоди
Чи долі байстрюком, гріхом батьків,
То місце б їй примхливий час находив
Серед квіток або між будяків.
Не з волі примх вона зроста на подив,
То й не впаде від підлих язиків.
Що їй вимога нетривкої моди?
Що їй прихильність часу або гнів?
На неї вже погрозами не вплине
Винаймувач короткої хвилини.
Звелась вона, незрушна, як гора,
Над спеки злі, над зливи і пороші, —
Ви в цьому свідки, тлуми скомороші,
Для зла живі і мертві для добра.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Якби любов моя була дитям
Випадку, то, подібно до байстряти,
У бур’янах коло огидних ям
Повинна б з волі часу розквітати.
Вона ж не випадкова – хай ідуть
На неї всі нещастя та знегоди,
Посміхнена погорда, рабська лють,
Жага й злоба принадливої моди,
Розсудливість холодна і стара –
Та не страшні вони моїй любові,
Сама ж вона несхитна, мов гора,
Звелась над примхи часу тимчасові.
Хай це посвідчить часу скоморох,
Що злом прожив, але для блага здох.
Переклав Дмитро Павличко
* * *
Була б моя любов дитям обставин, –
Безбатченком, народженим без прав, –
Могла би стати квітами з галявин
Чи бур’яном поміж високих трав.
Та виникла любов не випадково;
Не криє горя в усміху вона
І, вчувши мимохідь глузливе слово,
Немов рабиня, плечі не згина.
Їй не страшні образи і погрози.
Хай честь години в найми віддає,
Хай палить спека, хай лютують грози, –
Вона лише міцнішою стає.
Мій свідок – Час, цей блазень, цей П’єро,
Чиє життя – порок, а смерть – добро.
Переклав Олександр Грязнов
