Колись чорнявих гарними не звали,
Хоча б вони були взірцем краси.
Оганьблено красу в нові часи,
Прекрасне вже доходить до розвалу.
А все бридке, удавшися до фарб,
Міняє лик усупереч природі,
І гине, відданий на жертву моді,
Бездомної краси великий скарб.
Тому твої і очі, і волосся —
Мов чорна ніч. У них відбився сум.
Вони по вроді, кинутій на глум,
Той колір чорний, мов жалобу, носять.
І личить так тобі жалоба та,
Що визнана за вроду чорнота.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Красою не вважали чорноту,
Її за колір не сприймали, власне.
А нині всі паплюжать красоту,
Підробками знецінивши прекрасне.
Тепер мистецтво робить чудеса,
Огидне прикрашаючи уміло.
Ім’я й притулок втратила краса
І, зганьблена, ховається несміло.
У тебе ж очі, що чорніші мли, –
І чорний колір так до них пасує,
Немов вони жалобу одягли
За тими, хто красу свою плямує, –
Та ще й волосся чорного фата,
Немов красою стала чорнота.
Переклав Олександр Грязнов
