Вільям Шекспір – Сонет 130 – Її очей до сонця не рівняли: Вірш

Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжніший за її уста,
Не білосніжні пліч її овали,
Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди, —
А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.

Переклав Дмитро Паламарчук

* * *

В її очах не зорі, в жодній мірі;
Не назовеш коралами вуста.
Не білосніжні груди, скорше сірі.
Жорстке волосся, зачіска проста.

З трояндами, римуючи невміло,
Рум’янець порівняв би я дарма.
І тіло пахне так, як пахне тіло,
І аромату в подиху нема.

Приємний голосок, та я б зазначив,
Що музика миліша взагалі.
Богині поступ зроду я не бачив,
А мила просто ходить по землі.

І все ж, вона прекрасна! Для кохання
Брехливі не потрібні порівняння.

Переклав Олександр Грязнов

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Вільям Шекспір – Сонет 130 – Її очей до сонця не рівняли":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Вільям Шекспір – Сонет 130 – Її очей до сонця не рівняли: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.