О любі очі, жалісливі свідки
Моїх страждань! Одягши чорний стрій,
Вони твого зреклися серця, звідки
Облудний злочин розпочався твій.
Не красить так чола блідого сходу
Проміння сонячне в ранковій млі,
І срібний диск — світило небозводу —
Не може так оздобити землі,
Як траур цей твоє лице квітчає…
Коли б твоє і серце по мені,
Без жалощів покинутім в одчаї,
Також вбрання носило жалібні, —
Поклявся б що врода зроду чорна,
А що не чорне, те повік потворне.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Твої кохаю очі. Погляд їх,
Уважний, співчутливий, непідробний, —
Не те, що серце – привід мук моїх, —
Постійно носить колір свій жалобний.
І справді, сонце так не красить схід
І зірки вечорової самотність
Не стільки прикрашає небозвід,
Як прикрашає цих очей скорботність
Шляхетний вид високого чола.
О, погляд цей, прекрасний і прощальний!
Якби ж то ти і серце одягла
В такий же траур, тихий і печальний, –
Я присягнувся б, що краса сама
Глуха, як ніч, чорніша ніж пітьма.
Переклав Олександр Грязнов
