Коли в правдивості клянешся ти,
Я, навіть бачачи неправду, вірю,
Аби лише в очах твоїх зійти
За підлітка, ще скромного надміру.
Даремно вірить лестощам пустим,
Адже мій вік усяк прекрасно знає.
Та фальш беру за правду я, між тим,
І щирості між нас обох немає.
Не скажеш ти, що обманула знов,
Та і мені свій вік признати сором.
У парі йдуть лукавство і любов, —
Ми про літа в коханні не говорим.
Так я брешу тобі, а ти мені,
І кожне задоволене з брехні.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Клянеться мила в правді без упину,
Я бачу – то брехня, та вірю їй,
Коли мене приймає за хлопчину,
Ненавченого в школі життєвій.
Так, юнаком вона мене малює,
Хоч знає, що пройшла моя весна.
Я ж вірю їй, хоч знаю, вірю всує –
Тут з двох сторін панує лож одна.
Моя кохана побрехати рада,
Я рад: за юного беруть мене!
О, то закоханих найбільша вада –
Довір’я неправдиве й показне.
Ми дурим одне одного навзаєм
І наші вади брехнями влещаєм.
Переклав Дмитро Павличко
* * *
Коли вона клянеться, що цілком
Правдива, я погоджуюсь із нею.
Приємно виглядати юнаком,
Який ще не знайомий із брехнею.
Хоч знаю я, що юність відійшла
І що вона це також добре знає,
За цю брехню я не тримаю зла,
І мій язик неправді потурає.
Не зізнаюсь я їй, що вже старий;
Вона не каже, що мені не вірна.
Та, як завісу дій таких відкрий,
Довіра наша – то брехня відбірна.
Кажу неправду їй, вона – мені,
І раді ми обоє цій брехні.
Переклав Олександр Грязнов
