Мій зір тебе не любить, далебі,
Усякого набачившись пороку.
Та серце любить і не вірить оку,
Сто сотень вад не бачачи в тобі.
Ні голос твій, не надто милий вуху,
Ні дотик ніжний, пахощі і смак
Не владні затягнуть мене ніяк
На учту зору, доторку і слуху.
Та навіть всім п’ятьом моїм чуттям
Не визволити серця із неволі, —
Воно, як раб, твоїй покірне волі,
За усміх твій платитиме життям.
Та вже хоч тим у виграші я буду,
Що ти — мій гріх — даєш мене до суду.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
У тебе не закоханий мій зір, –
Недоліки твої він добре бачить,
Хоча наївне серце з давніх пір
Засліплене і все тобі пробачить.
До голосу не звикну я ніяк,
Не вабить запах, що властивий жінці,
Не хочуть ані дотик, ані смак
З тобою залишатись наодинці.
Та все ж не можуть п’ять моїх чуттів
В правдивості своїй переконати.
І хоч би як свободи я хотів,
Рабом кохання доведеться стати.
Одна відрада серед мук моїх:
Ти – пекло, що призначене за гріх.
Переклав Олександр Грязнов
