О, як любов затьмарила мій зір,
Що викривля і явища, і речі!
Чи зриму річ фальшує глузд старечий,
Волаючи очам моїм “не вір”!
Як гарне те, що до вподоби оку, —
Чому весь світ запевнює, що ні?
А дійсно — ні, то визнать слід мені:
Любовний зір не добача пороку.
Що діяти? Незрячий погляд мій
Ошукують любовних сліз потоки.
Отак бува сліпим і сонце, доки
Заховане у хмарі дощовій.
Любове хитра, шлеш мені полуду,
Щоб за слізьми я не розгледів бруду.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Кохання, ти очей моїх не мруж!
Невже мій зір зробився непотрібним?
Якщо правдиві очі, то чому ж
Усе навкруг мій глузд вважає хибним?
Якщо прекрасне те, що бачить зір,
Чому не згоден світ, що це прекрасне?
Якщо ж огидне, це – очам докір,
Що прикрашають так кохання власне.
Чи можуть очі, сповнені слізьми,
Розгледіти крізь них кохання чари?
І сонце часом сліпне так, як ми,
Допоки сльози сіються із хмари.
Кохання хитре: в слізні ручаї
Приховує воно гріхи свої!
Переклав Олександр Грязнов
