Хто, кволій, сил тобі вділив таких,
Що полонить людські серця змогла ти?
Мої ти очі змушуєш брехати,
Що світлий день — затьмарений для них.
Чому так до лиця тобі пороки,
Що навіть вчинений тобою гріх
Мені, чеснотою здається, доки
Тебе не виправда в очах моїх?
Чому — тим краща, ти в моєму вірші,
Чим більший гріх знаходжу я в тобі?
Хай я, люблю, ненависне юрбі,
Та честі не уймай мені, як інші.
До грішниці росте любов моя —
Тим вартий більшої любові я.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
О, звідки ти могутність узяла,
Щоб вадами своїми підкоряти?
Що світло дня не краще, аніж мла,
Своїм очам я змушений брехати.
Де ти взяла цю впевненість, що гріх
Привабливий, як всі людські принади?
Ти справді перевершуєш усіх
В мистецтві прикрашати власні вади.
Як ти змогла примусити мене
Без пам’яті ненависне кохати?
Кохаю те, що інших відверне,
Та ти за це не засуди до страти.
І хай моїх страждань не гідна ти,
Я гідний, щоб любов твою знайти.
Переклав Олександр Грязнов
