Кохання юне — то й не зна сумління,
Хоч, певна річ, воно любові плід.
Тож вад моїх тобі чіпать не слід, —
Це твій порок у мене вріс корінням.
Бо зрадиш ти — безчестю віддаю
Я дух шляхетний на догоду плоті.
І душу вмить осквернену мою
Купає плоть в гріховному болоті.
Від імені твого, твоїх приваб
Та плоть тремтить і цілиться на здобич.
Вона за щастя має, наче раб,
За тебе стати і сконати обіч.
По совісті, повір, моя ти любо,
Любов’ю зву цю боротьбу і згубу.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Любов не знає докорів сумління,
Хоч, звісно, совість – то її дитя.
Облуднице, мої гріхопадіння –
Ява твого гріховного життя.
Як зрадиш ти, я, наче для відплати,
Розпусті віддаю спрагненну плоть;
їй дозволяє дух тріумфувати,
Являти жизняну й нестримну хоть.
А слова іншого й не прагне тіло,
Ти тілу – нагорода дорога;
Воно готове коло тебе сміло
І падати, й вставати, як слуга.
Любов – вставання й падання без краю,
Я в ній народжуюсь і помираю.
Переклав Дмитро Павличко
* * *
Не знає юність докорів сумління,
Хоча його народжує любов.
Чому ж від тебе зазнаю гоніння,
Що я його в собі не поборов?
Чи, зрадивши мене, і ти б хотіла,
Щоб я зумів сумління побороть?
Мій дух лукаво спокушає тіло,
І цілковито торжествує плоть.
Подальших аргументів їй не треба.
Чекаючи простих тілесних втіх,
Вона встає і вказує на тебе,
Щоб знову впасти біля ніг твоїх.
Лиш тим відомі докори сумління,
Хто пережив підйоми і падіння.
Переклав Олександр Грязнов
