Але чому, як час почав облогу,
Не йдеш війною на тирана сам?
Мій вірш слабкий, він опору тривкого
Не виставить запеклим ворогам.
Досягши верховин краси і сили,
Лани незаймані ори і сій:
Красуні лона радісно б відкрили,
Щоб юний образ повторити твій.
І проросте твоє найбільш тривале
Нове життя і тіла, і душі,
Якого внукам би не змалювали
Мої убогі й немічні вірші.
Віддай себе — і житимеш в століттях
В малюнку власному — у рідних дітях.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Якщо нам Час загрожує старінням,
Чом від тирана грізного не гірш
Ти не вживаєш засоби спасіння
Надійніші, ніж мій невмілий вірш?
Ти в розквіті тепер краси і сили;
І скільки ще не займаних дівчат
Охоче би твій образ повторили,
Тебе впустивши в свій розквітлий сад!
Бо виносивши плід благоговійно
Кохання двох поєднаних сердець,
Вони тебе увічнять більш надійно,
Ніж мій недосконалий олівець.
Себе віддавши, збережеш достоту
Свій образ, в юну втілившись істоту.
Переклав Олександр Грязнов
