Немов актор, що, збившися із ролі,
Затнувсь на слові, з остраху мовчить,
Чи як шаленець, на коротку мить,
Упавши в лють, німіє мимоволі, —
Отак і я забув про цілий світ,
Мовчу, в любовному блаженстві млію.
Мого чуття важкий солодкий гніт
Закрив уста і поневолив мрію.
Хай погляд мій іде замість послів
Безмовним вісником палкого серця, —
Він — лицар кращий на любовнім герці,
Аніж полки гучних і пишних слів.
Учись читати писане без мови,
Очима слухать вісника любові.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Немов актор, який устиг забуть
Від страху роль і все, чого навчили,
Або дикун, якого зайва лють
Несвоєчасно позбавляє сили, –
Так я, не довіряючи собі,
Забув про церемонії кохання,
І почуття зів’яло в боротьбі
Із надлишком свого ж таки палання.
Та що є красномовніше очей?
Нехай вони, благаючи любові,
Так донесуть до тебе суть речей,
Як неможливо виразити в слові.
Навчись читати у душі німій.
Почуй очима, мила, голос мій!
Переклав Олександр Грязнов
