В свічадо глянь на свій дозрілий квіт, —
Чи то ж не час тобі нащадка мати?
Сівби уникнувши, обдуриш світ,
Якусь жону позбавиш благодаті.
Котра з дівчат не дасть під твій посів
Свойого лона безколосу ниву?
Та й хто б самозакоханий хотів
Зійти в могилу, занедбавши жниво?
Ти — матері свічадо, і вона
Стрічає там свої далекі квітні.
Так і до тебе юність чарівна
Загляне в зморщок вікна непривітні.
Не кинеш сліду в пам’яті людській, —
То сам умри, і згине образ твій.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
У дзеркало поглянувши, скажи,
Що час цьому обличчю обновитись.
Світ не дури, а жінці поможи
На материнську роль благословитись.
Яка з жінок під оранку твою
Незайманість віддати не захоче,
Аби самозакоханість свою
Змінити на призначення жіноче?
Ти досі одружитись на посмів.
Залиш нащадка, не втрачай нагоду,
Щоб ти крізь вікна старості зумів
Побачити свою колишню вроду.
Якщо ж ти не боїшся забуття,
Піди самотнім із цього життя.
Переклав Олександр Грязнов
