Я часто споглядав, як сонця схід
Голубить поглядом гірські вершини,
А там проміння п’є росу долини
І залиша на водах світлий слід.
Та тільки хмар обридливий навала
Обляже сонця чарівного вид,
Сплямоване, весь кидаючи світ,
Воно на захід відплива помалу.
Так сонце і моє у час ясний
Мене зігріло ласкою своєю,
Та раптом — хмара, і погас під нею
Твого чуття промінчик золотий.
Небесне сонце хмариться в зеніті,
Чому ж земні не можуть захмарніти?
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Світанок пестить вранішню блакить,
Милує гори променем сліпучим.
Опісля зелень луків золотить,
Струмки зробивши золотом текучим.
Та незабаром дозволяє він
Себе сховати низькоплинним хмарам,
Що сунуть попереднім навздогін,
Процесіям подібно чи отарам.
Отак світанок юності мені
Колись засяяв сонцем благодаті.
Були короткі ті щасливі дні,
Бо заступили сонце хмари кляті.
За це любов його не зневажає,
Бо навіть сонце немічним буває.
Переклав Олександр Грязнов
