Ти, любий марнотрате, не владар
Отого спадку, що марнуєш нині, —
Природа щедра, та красу не в дар,
А в позику лише дає людині.
Чому ж, скупарю, зловживаєш ти
Щедротами, що дані для роздачі?
Чому ціннотам не даєш рости,
Ховаєш скарб, як той лихвар ледачий?
Ти — сам крамар і сам же — покупець,
Сам — розкрадач у свого Я господі.
Та як життю настане вже кінець, —
Не станеш ти перед судом, як злодій?
Свою красу — намарне вжитий скарб —
В могилу візьмеш ти, лихий скупар.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
В завзятті марнославства молодого
Красу навіщо витрачаєш ти?
Природа в спадок не дає нічого, –
Дає у борг, щоб скоро і стягти.
Немов скупар, привласнити ти хочеш
Те, що дістав лиш на короткий строк.
Повернення дарунку не відстрочиш,
Хоч би свій скарб запер ти на замок.
Лихвар, що не здобув для себе зиску,
Ти все, що мав, роздарував юрбі.
Коли підводить доведеться риску,
Що ти лишити зможеш по собі?
Нехай же скарб розтриньканого статку –
Краса твоя – дістанеться нащадку.
Переклав Олександр Грязнов
