Як важко їхати вперед мені.
Таж верстви ці, лукаві лиходії,
Мене щораз віддалюють від мрії,
Від радості, що скрилась в тумані.
Вже кінь давно стомивсь, бо на коні —
Вантаж розлуки, туги, безнадії.
Він стиха йде, неначе розуміє:
Що дальша путь — безрадісніші дні.
Кінь тільки рже на всі мої спонуки,
І шарпають мене ті дикі звуки, —
Сталь острогів так на коня не діє.
О, скільки їхати іще століть?
Ти десь позаду вже, моя надіє,
А біль тупий попереду стоїть.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Як тяжко, долю лаючи лиху,
Від тебе віддалятись по прямій,
Щоб ужахнутись у кінці шляху:
“О, скільки миль між нами, друже мій!”
Страждаючи в розлуці, в далечінь
Трюхикаю я сумно на коні.
І ніби знає стомлений мій кінь,
Що поспішати нікуди мені.
Не слухається він моїх острог.
Тож шпорити його я припиню,
Бо від моїх ударів, бачить Бог,
Болючіше мені, аніж коню.
Я думаю, вдивляючись у даль:
Позаду – радість, спереду – печаль.
Переклав Олександр Грязнов
