Вперед рвучись дорогами простими,
Коня повільність виправдать я рад,
Але тепер, вертаючись назад,
Кажу йому: — Лінивство непростиме!
До тебе вихор хай мене нестиме,
Неначе з гір нестримний водоспад,
Удари буду сипати, як град,
Лише б стихію підігнати ними.
Рвучись до тебе у зворотну путь,
Злиденну шкапу миттю обженуть
Крилаті прагнення — любові діти.
Вони виправдують нужденну тлінь:
“Від щастя їхати — потрібен кінь,
До щастя — нашими крильми летіти”.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Я пробачав коню повільний крок,
Що ніс мене ліниво геть від тебе,
В розлуку, на невизначений строк,
Бо не було для поспіху потреби.
Та виправдань для нього не знайду,
Якщо назад так само почвалає.
Я б вітер шпорив за слабку ходу,
Коли його бажання осідлає.
Бажання кращий кінь не дожене,
Коли воно до тебе мчить з іржанням.
Нехай вже шкапа вибачить мене:
Я поспіх виправдовую коханням.
Коню я дрібцювати доручу,
А сам вперед на крилах полечу.
Переклав Олександр Грязнов
