Я — мов багач, що може в кожну мить
Свої скарби заховані відкрити,
Та оглядать не часто їх спішить,
Щоб тим блаженства вістря не тупити
Великих свят на рік приходить раз
Для нас пора і радісна, й врочиста,
І ми в разках коштовного намиста
Не дуже часто бачимо алмаз.
Нехай скриває дорогу перлину
Від мене днів безжальна пелена,
Та скільки радощів, як на хвилину
Мені мій скарб відкриє враз вона!
Тебе побачивши, від щастя млію,
Нема тебе — я бережу надію.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Хоч ключ до щастя доля надала,
Я від очей ховаю скарб кохання,
Щоб звичка притлумити не змогла
Непересічну радість споглядання.
Тому й свята у довгому ряду
Тривалих буднів рідкісні, врочисті,
Бо скрашують їх сіру череду,
Немов коштовні камені в намисті.
Так само й час ховає в глибині,
Неначе скринька, образ твій безцінний,
Щоб, мов алмаз, відкрився він мені
У мить блаженну, чистий і незмінний.
Даруєш ти і трепет сподівання,
Й благословенну радість споглядання.
Переклав Олександр Грязнов
