Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості — ганебний суд,
І злу — добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоума в руці.
Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов твоя.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Я кличу смерть – дивитися набридло
На жебри і приниження чеснот,
На безтурботне і вельможне бидло,
На правоту, що їй затисли рот,
На честь фальшиву, на дівочу вроду
Поганьблену, на зраду в пишноті,
На правду, що підлоті навдогоду
В бруд обертає почуття святі,
І на мистецтво під п’ятою влади,
І на талант під наглядом шпика,
І на порядність, що безбожно краде,
І на добро, що в зла за служника!
Я від всього цього помер би нині,
Та як тебе лишити в самотині?
Переклав Дмитро Павличко
* * *
Стомившись від всього, я кличу смерть,
Бо бачу гідність, зігнуту надміру,
І марнославство, сповнене ущерть,
І зрадницьки обмануту довіру,
І почесті без будь-яких заслуг,
І цноту, грубо піддану свавіллю,
І досконалість, що цькують навкруг,
І силу, що скорилася безсиллю,
І владу, що сприймає лиш хвалу,
І дурість, що майстерністю керує,
Й добро, що добровільно служить злу,
Й невігластво, що генія плюндрує, –
Стомившись від всього, помер би я,
Та з ким любов залишиться моя?
Переклав Олександр Грязнов
