Щоб світ тебе примусити не зміг
Розповідать, за що мене любила,
Забудь любов свою, коли могила
Схова навік мене за свій поріг.
Бо ти серед пристанища пороку
Заслуг так мало знайдеш у мені,
Що, мимохіть удавшись до брехні,
Складеш ціну небіжчику високу.
Щоб ти уста не осквернила милі,
Коли неправду вимовлять вони,
Віддай навік ім’я моє могилі,
Позбавивши подвійної вини:
Що за життя я не уник злослів’я,
А як номер, тебе до лжі призвів я.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Щоб світ не вимагав твого зізнання,
Проводячи мене в останню путь:
Які були підстави для кохання? –
Прошу тебе: скоріш мене забудь!
Не доведеш, що був я справді гідним;
Та, щоб віддати шану мертв’яку,
У марному змаганні з очевидним
Ти вигадаєш казку нашвидку.
Щоб про кохання справжнє не кортіло
Неправду говорити раз у раз,
Моє ім’я хай поховають з тілом;
Нехай воно вже не безчестить нас.
Соромлюсь я, що змушую брехати.
Соромся й ти нікчемного кохати.
Переклав Олександр Грязнов
